ГОЛОДОМОР: треба пам’ятати
Не хочеться на цю тему писати неприємне, але може це шось змінить.
Нашим політикам час зрозуміти, що останнє, що треба робити у сумні річниці, це вивішували свої фото з сумними обличчями, навіть якщо ви сходили до меморіалу. Вивісіть фоточку меморіалу, а не себе на фоні, раз вже так хочеться. Такі зйомки в нашій країні ще не навчилися робити добре навіть на рівні президента, не те, що на рівні починаючих політичних рухів. Виходить так неоковирно і неприродньо, що тепер я у стрічці бачу більше хіхіксів, ніж згадок про Голодомор.
Хоча нам треба пам’ятати, які страшні випробування пережила наша нація. Знати більше про селянські повстання, про Голодомор, як спосіб їх придушити, про 37 рік, який був не менш жахливим навіть на фоні недавнього 32-33, про людей, які до смерті мали мішок сухарів на горищі, хоча й жили вже в незалежній Україні, про те, що у 89 році у деяких областях, серед тих, хто досягнув пенсійного віку майже не було тих, хто народився на цій землі. Це не минуле, це частина нас зараз, інакше бути не може.
“В людей від голоду наставали глибокі зрушення психіки, здоровий глузд залишав їх, меркли природні інстинкти. Люди переставали бути людьми. Люди їли людей. Їли своїх дітей!!! Про це не раз розповідали нам дорослі, заклинаючи берегтися, не даватися нікому, не заходити в чужі хати, нікому не вірити…
За зиму 1932-1933 року в селі з’їли всіх собак, котів і щурів. Переловили ворон і горобців. Корови, свині, кози ще раніше були забрані й вивезені начисто. Щодня на цвинтар відвозили мертвих десятками. Нас, малих, це вже не лякало”.
Це уривок з книжки, яку тато дав мені коли мені було 10 років. В той момент бабуся вже трошки розповідала мені про те, що до них приходили якісь люди і забирали їжу, коли вона була маленька. Я не розуміла як це. Я досі не розумію як це, коли читаю цю книгу зараз, я просто про це знаю. І це страшний біль, але він необхідний.
Вся книга тут – goo.gl/cBDT8i
Е-декларування
Чи можна якось описати ті почуття, які ти проживаєш, коли тобі серуть на обличчя?
Не думаю.
Сиджу читаю хаотично все підряд, шукаючи за словами “Ferrari”, “голова облради”, “кліп на пісню”. Наприклад, ввела кілька разів по черзі слово “благодійний”, “благодійна”, “благодійні” і “депутат” щоб дізнатися про благодійну діяльність наших депутатів. На диво, результати були, але у 99% випадків формулювання “благодійні внески” згадувалося саме як джерело доходу самих депутатів, а не їхні видатки. 1 останній відсоток – очевидне відмивання бабла.
Йоперний театр
Припускаю, що такого театру Донецький оперний ще не бачив.
Промо України
Ой, пост, який я тільки що розшарила прибрали, але мені не важко повторити.
Чесно кажучи, коли я побачила цей статус про “начінаєм новий праект прамоции украінскіх дастапрімєчятєльностєй”, то подумала, що це стьоб. Знаєте, як коли чуваки фотографуються в типових жіночих позах з дакфейсами.
Виявилося ні, виявилося, що дехто вважає, що неприродно вигнута тьолочка в буклях і з очевидним вивихом шиї, яка займає більшу частину кадру з “дастапрімєчятєлнастью” – це промо України. А я думала це максимум рівень фотосесії для “однокласників”
І навіть більше, так вважає не дехто, а цілий депутат Самопомочі, яка ж власне і фігурує на знімках. Жарти про “самодроч” виявляються не такими вже й жартами.
“Прома Украіни пачіму-та на рускам язикє” коментувати взагалі не хочеться. Українські депутати такі депутати.
Найдужче мені подобається “промо Качанівки через крісло”, бо 75% відсотків кадру зайняте самим депутатом.
(А саме крісло, до речі, до історії наякого стосунку немає, бо інтер’єри не збереглися і це новозроблене. Хоча яка різниця? Буклі! Буклі – головне)
В перший раз в перший клас
Як страшно жити у світі, де в Букварі фото Кернеса йде раніше ніж слово “мама”.
Хоча ще це я? Нащо в букварі взагалі це диковисько?
Наша соседка тетя Марина назвала Захарченко словом “пидор”
“Хочу сообщить о том, что наша соседка тетя Марина назвала Захарченко словом “пидор” чем нанесла Республике ущерб”.
Скажіть мені, що це неправда, що цьому не можуть вчити в школі, що це якийсь стьоб.
Відкритість і прозорість як тренд
Вікторія Сюмар знається на тому, як зробити включення з-під Ради цікавими для перегляду широкої аудиторії.
На жаль, це єдина прозорість, яку можуть продемонструвати нам народні депутати.
Дитячий майданчик в Макіївці
*обличчя ведмедя випромінює радість порівняно з тим, який вираз у мене зараз*
Тут хочеться відмітити, що уїбани завжди дуже завзято працюють над тим, щоб світ навколо них наповнився всіма відтінками гімна, яке так активно клекоче у них всередині, що аж неконтрольовано виливається на оточуючих.
95-й Квартал: “Путін прістаєт к Украінє потому шта ана єму нравіца”.
Досліджуючи наш уроборос останніх тижнів, наштовнулася на ахаха-дуже-смішний жарт – “Путін прістаєт к Украінє потому шта ана єму нравіца“.
Картина маслом – рагуль жартує для рагулів і їм, що головне, смішно. Вочевидь, в їхній картині світу Путін пристає до якоїсь іншої України, не тої, в якій вони сидять на концерті місцевого Петросяна. Може, вони взагалі в палаці “Україна” сидять і це точно якась інша Україна (доведено багаторічними наїздами “кобзонів” та іншою нечистю).
Новоросія is…
Ох ти ж йоб…
Мені теж хочеться доєднатися на команди креативщиків. Я вже кілька кліше навіть придумала.
От наприклад: Новоросія – це убоїще на убоїщі.
