І про культуру

Я тут поміняла аватарку на фейсбуку рагу.лів і раптом згадала, що забула зробити черговий камінг-аут, коли вас там назбиралося понад 60 тисяч (кожні 10 тисяч святкую камінг-аутом).

Мене цікавлять і притягують не лише рагу.лі і про частину з цього я пишу (точніше роблю підбірку візуальних вражень) на сайті culture.ua, найсвіжіше з якого ви бачите на картинці. У фейсбуку він називається просто КАЛЧА

ЗРАДИ: Непозбувна бентега українських зрад

Все почалося з Фаулза. У середині 50-их минулого століття він мав необережність сісти за написання книги “Маг” і з десяток років по тому таки її дописав, навіть не здогадуючись, що у 2017 році передова українська навколокультурна тусівка кілька днів не матиме теми важливішої за його твір.

Втім, будемо чесні, зоряного часу для Фаулза могло так і не статися, якби не видавництво КСД. Саме вони видали переклад цієї книги українською мовою.

Точніше навіть не так — не просто українською, а дуже специфічною авторською українською мовою, не схожою за стилістикою ані на текст самого Фаулза (написаний просто, як статті simple English у вікіпедії), ані на ту усереднену стандартизовану українську, до якої ми звикли (і тому слово “дрочитися” у багатьох викликає реакцію як у третьокласників).

Скажемо так, фраза ”ми бокували від чіткої межі, за якою починалося наше конкретне майбутнє” дійсно вражає і приголомшує, але для українського Фейсбука вона стала пророчою — “почалося наше конкретне майбутнє”, в якому ми заговорили про літературу активніше, ніж про політику. Нарешті! Нарешті ми стали експертами не з націоналізації Привату чи е-декларування, а з мовних зворотів, перекладацького мистецтва та видавничого бізнесу.

Можливо, “непозбувна бентега” не найточніший варіант перекладу, але з якою достеменністю цей зворот відображає нашу викривлену реальність! Та він просто відкрив портал у світ мемопродукування і колективного креативу, у непозбувної безнеги з’явилася власна фб-сторінка, а саме видавництво всю цю хвилю навіть підтримало.

Одним словом стало цікаво, у світі популяризації книжок і читання засяяли нові горизонти, а ми хоча і недовго, але позмагалися у дотепності з приводу літератури та дослідження мови, а не з приводу Парасюка чи Ляшка. Так що це зовсім не зрада, а перемога, хоч і з присмаком непозбувної бентеги:)

Друзі, раз на тиждень я пишу про зради блогосфери, продовження можна почитати тут – Чому українців потрібно захищати від інформаційного порно.

Голосування року: Рагуль і Рагулівна 2016

UPD.

Урочиста мить!

Отже 35% і 46% голосів визначили Рагулем і Рагулівною року Володимира Зеленського (за виняткове почуття гумору) і Асію Ахат (за виняткове почуття стилю).

Всі підсумки року тут – http://ragu.li/?p=23892

Рагуль року 

Мені було важко визначитися, кого зробити рагулем року. Я оперую сукупністю здобутків і за попередні періоди в тому числі. Так кого ж?

Володимира Зеленського за те, що зробив собі бізнес технічно обсираючи Україну.

Санатана, який як птах Фенікс знову вигулькнув на світській сцені у вражаючому іміджі.

Віталіка Козловського, який в єдиному інтерв’ю наговорив дурості на рік.

Жана Грітцфельда за неповторні образи.

Чи може Леодора Кравчука, про якого я писала лише раз, але виріз на волохатих грудях справив на мене несамовите враження?

Рагулівна року

Тут буле ще важче. Отже кандидатури такі.

Кульбаба, як посол силікону в маси.

Ірена Кільчицька, яка рідко, але тішить нас страхітливими луками.

Світлана Вольнова, королева мінусової елегантності.

Олена Вінярська, яка ходить в одній сукні і все одно викликає бажання поставити її в кожну добірку.

Чи Асія Ахат, яка настільки ефектно повернулася у тусівочку, що аж дух перехоплює.

Рагулі 2016 року і все-все-все

Прийшов час для нагородження заслужених рагулів року і яка дата може краще підійти для вручення заслуженних “золотих Ірен” ніж п’ятниця 13?

З огляду на те, як стартував 2017, я розумію, що цей підсумковий пост буде не настільки вражаючим, наскільки міг би, втім, згадати є що.

Я чесно перечитала всі 150 з лишком пости за рік і відновила у своїй пам’яті навіть те, про що воліла б не згадувати більше ніколи взагалі. От, наприклад, букварі імені Генадія Кернеса, людини скромної в усіх смислах, бо хіба не скромність підказала йому ідею посісти місце Ілліча в Букварях.

Прикро, але на цьому пости на рагу.лях про експерименти над дітьми не вичерпуються.

Ще не менш прекрасним зразком ідіотії у чистому вигляді стала серія жувальних гумок “Новоросія is… ” Не знаю, чи є у цій серії вкладиші з Моторолою, але хочеться нагадати вам, що ховали його в Донецькому оперному йоперному театрі.

Та годі ліричних відступів, час перейти до конкретики.

Містом року стала Одеса.

Одразу скажу, що Київ участі не брав і головна боротьба відбувалася між Одесою та Львовом. Перемогла Одеса, бо на мою думку вона більше постраждала. Мало того, що там щороку проходить Одеський кінофестиваль з його червоними доріжками, там ще й живе Ірина Давидова, яка котрий рік поспіль влаштовує бали щоразу огидніші за попередні.

Хоча, безумовно, Львів теж старався. Як і Луцьк. А ще окремо хочеться згадати Херсон, бо такого міського дизайну як там я ще ніколи в житті не бачила.

Відео року – “Все, що ви хотіли дізнатися про літеру Ф і боялися запитати”

Чи треба щось додавати? 🙂

Читати далі

Повний феєрверк

Додам до попереднього посту, бо не всі зрозуміли посил та й я не змогла його артикулювати, надто була вражена.

Мене приголомшило те, що жінки виставлені як м’ясо (м’ясо і бояришнік, якщо вже бути чесною в оцінці) не бентежили ні учасників процесу, ні самих жінок. Я не ханжа, я знаю, що люди їбуться, ходять в стрип-клуби, що є бляді і чоловіки, яким інакше і не дають. Як на мене, то єбіться хоч з пилососом (головне згода сторін), але трусити цим аж так – верх цинізму і нестача базових людських цінностей, причому простих, типу поваги до себе і інших.

Говорити про те, що це виставляють як професійний захід і що на нього чомусь купують квитки за $270, я навіть не хочу, бо ми живемо в світі, де люди на повному серйозі роблять танки з гімна. Так просто сталося, що в епоху інтернету калоїдів просто стало краще видно. Але це не робить пожирання калу нормою.

А фоточка для привернення уваги. Вона з одного з моїх давніх постів про подію десь того ж штибу.

Так, це петарда в сраці. Повний феєрверк.

Для моралфагів

Є такі статуси… Від них боляче, хочеться закритися і не бачити цього. Такими є репости Валерія з Українського часопису.

Щоденні.

1, 2, 3 або більше людей, які народилися в цей день і яких з нами уже немає. Бачити це важко, але свідомого бажання відписатися у мене не було ніколи (рефлекси бували), тому що треба на ворога дивитися широко відкритими очима.

Чи варто додавати, що це та причина, через яку я ніколи не матиму співчуття до людей, що змазують лещата цієї машини вбивства?

Взагалі мене відверто дивують люди, які вдягають біле пальто і починають щось у цій ситуації говорити про людяність. Так ніби констатація того факту, що ті, хто летіли танцювати на кістках не долетіли це не прояв людяності, просто до свого народу, до сирійців, до інших людей, а не тих, хто в літаку.

Людяність не може бути для всіх, вам набрехали, неможливо бути однаково людяним до Чикатило і до його жертви. Ми робимо вибір і позиція “і нашим, і вашим” – це не вибір, це самодроч.

І вдумайтесь, 1993 рік народження.

Дякую за те, що ви зі мною!

Раптом захотілося подякувати всім, хто мені пише. Читаю невчасно, відповідаю через раз, пишу не про все, але дуже ціную і хочу, щоб ви про це знали. Це перше.

Друге. Все насправді страшніше, ніж вам здається. В моє поле зору потряпляє лише якась частина нашого національного спадку, з цієї частини (хоч я і зберігаю запасливо всі фоточки) відсотків 80 так до вас і не доходить. От навела тільки що порядок у папках (видаливши назавжди деякі з пластів місцевої культури рагульства) і маю надію, що з цього до вас дійде хоча б відсотків 30.

Зате то будуть відбірні. Ті, що в саме серце.

ГОЛОДОМОР: треба пам’ятати

Не хочеться на цю тему писати неприємне, але може це шось змінить.

Нашим політикам час зрозуміти, що останнє, що треба робити у сумні річниці, це вивішували свої фото з сумними обличчями, навіть якщо ви сходили до меморіалу. Вивісіть фоточку меморіалу, а не себе на фоні, раз вже так хочеться. Такі зйомки в нашій країні ще не навчилися робити добре навіть на рівні президента, не те, що на рівні починаючих політичних рухів. Виходить так неоковирно і неприродньо, що тепер я у стрічці бачу більше хіхіксів, ніж згадок про Голодомор.

Хоча нам треба пам’ятати, які страшні випробування пережила наша нація. Знати більше про селянські повстання, про Голодомор, як спосіб їх придушити, про 37 рік, який був не менш жахливим навіть на фоні недавнього 32-33, про людей, які до смерті мали мішок сухарів на горищі, хоча й жили вже в незалежній Україні, про те, що у 89 році у деяких областях, серед тих, хто досягнув пенсійного віку майже не було тих, хто народився на цій землі. Це не минуле, це частина нас зараз, інакше бути не може.

“В людей від голоду наставали глибокі зрушення психіки, здоровий глузд залишав їх, меркли природні інстинкти. Люди переставали бути людьми. Люди їли людей. Їли своїх дітей!!! Про це не раз розповідали нам дорослі, заклинаючи берегтися, не даватися нікому, не заходити в чужі хати, нікому не вірити…
За зиму 1932-1933 року в селі з’їли всіх собак, котів і щурів. Переловили ворон і горобців. Корови, свині, кози ще раніше були забрані й вивезені начисто. Щодня на цвинтар відвозили мертвих десятками. Нас, малих, це вже не лякало”.

Це уривок з книжки, яку тато дав мені коли мені було 10 років. В той момент бабуся вже трошки розповідала мені про те, що до них приходили якісь люди і забирали їжу, коли вона була маленька. Я не розуміла як це. Я досі не розумію як це, коли читаю цю книгу зараз, я просто про це знаю. І це страшний біль, але він необхідний.

Вся книга тут – goo.gl/cBDT8i

Революція гідності

Для мене Революція Гідності почалася з паралізуючого відчуття абсолютної безсилості і безпорадності і закінчилася вірою в дух і силу народу.

Друзі, продовжуємо лупати сю скалу кожен на своєму місці, змінюючи країну на краще навіть у незначних (вам може здаватися, що незначних) деталях. Ми вже знаємо, що можемо покладатися тільки на себе, але і останнє слово теж за нами.

Нагадаю вам про старий пост від 30 листопада 2013 року.

Євроінтеграційний курс Україні засяяв новими кольорами. Гадаю, більшість з вас уже бачили репортажі і ще подивиться не один.

Я ж хочу щоб ви подивилися просто цей маленький епізод і зробили для себе висновки. Мені здається, що не в натовпі, поведінка товстомордих мальчиків з кийками є набагато більш промовистою.

“А остальноє додумайтє самі”

Повне відео можете подивитися тут – https://www.facebook.com/photo.php?v=10202592364199067

Почую кожного

Все, що ви хотіли спитати і соромилися спитати тут. Почую кожного.

UPD.

Дякую за питання друзі. Мені було цікаво. Фаворит – питання про груди, однозначно%)

На чиї питання не встигла відповісти продублюйте їх сюди, будь ласка, якщо вам критично.

 

 

Сторінка 2 з 1312345...10...Остання »