Читанка

Вас на фейсбуку раптом стало понад 50000. Це вражає. Так от, тепер у мене традиція, кожні +10 тисяч надихають мене зробити якийсь камінг аут. Минулий був у купальнику (what has been seen cannot be unseen), тож цей буде не такий цікавий.

Я пишу на рагу.лі 7 років, але це не найстаріший проект, яким я займаюся. Найстаріший з’явився за півроку до рагу.лів. Це Читанка, сайт з повністю відсканованими дитячими книжками виданими переважно до 90-го року.

Навіщо я це роблю? Тому що більшість з цих книжок вже ніде не знайти, а вони цікаві як ілюстративно, так і за змістом. Навіть відвертий совок цікавий, тому що непогано демонструє, що виробляли з дитячими мізками в ті часи. Тож Читанка це такий собі зріз, пласт нашого минулого, можливість згадати давно забуте, іноді згадати і залитися сльозами щастя.

Тож коли ви тут в коментах просите пост про добре, розумне, вічне, то ось цей пост. Просто подумайте про свою улюблену дитячу книжку і пошукайте її на chytanka.com.ua, переконана, що вона там є) Якщо немає, то пишіть, знайдемо!

До речі, моя головна партнерка по Читанці не схвально ставиться до моїх Рагу.лів, але це не завадило нам спільно зібрати, відсканувати і викласти на сайт 2349 книжок.

Камінг аут

Сьогодні вас тут стане 40 тисяч і я вирішила зробити coming out. Так, це я. Рік тому і вчора.

Я часто читаю коментарі про те, що сама залишаюся анонімною, при цьому активно критикуючи недоліки інших. Так от, повторюся, кожен виставляє напоказ те, що хоче – хтось ходить по тусівочках в потворному одязі, я пишу свої думки з цього приводу, це мій “напоказ”.

Втім, про свої недоліки я теж в курсі, як бачите. І знаєте, до певного моменту, мало що з деякими з них робила. Не було у мене моїх приватних “рагу.лів”, які розкритикують і дадуть добрячого копняка, але півроку тому копняка я таки отримала і вам теж рекомендую. Приходьте в L sektor TRX training club і з вас зроблять людину здорової людини, як зробили з мене. Можливо навіть постогнемо разом на сусідніх карематах. Це так зближує)

Мені охуєнно страшно натискати кнопку post, але я це роблю. Тому що критика і копняки дозвляють нам рухатися вперед і цей блог про це в тому числі (ви не повірите, мені іноді дякують фігуранти деяких постів).

А ще тому що хочеться поділитися досвідом.

І тому що, блін, навіщо взагалі заводити собі цілий ресурс і не писати на ньому про себе:)

Називаймо сраку сракою

Вас так багато підписалося на рагу.лі останнім часом, що я хочу знову пояснити свою позицію, бо бачу мотивації мені приписують різні: від банальних заздрощів до глибоких психічних розладів.
Все не так, просто я в якийсь момент зрозуміла, що немає в Україні ресурсів, де сраку називають сракою і навпаки є купа ресурсів, де сраку оспівують хитромудрими епітетами, щоб вкорінити в головах захоплення цією сракою (і це реально працює).

І от коли я це зрозуміла, то взяла і зробила рагу.лі на противагу проектами типу того, картинку з якого я додаю.

Ну це ж їбанутися можна, робити новину з факту, що якась там тьолочка, здобутки якої навіть описати ніяк не можна окрім як “сестра и бывшая жена сына экс-президента” (шо?) святкує своє 30річчя на якійсь там віллі.

Хоча для Ротшильдів це, без сумніву, велика честь, шо там казати, ггг.

Вся правда про рагу.лі

Все, що ви хотіли дізнатися про власника блогу ragu.li і боялися запитати.

Я оце 7 років пишу літопис рагу.лів і, як виявилося, до сих пір не була в курсі, що екс-продюсер Сергія Пастуха Zolton є власником цього проекту.

Так тепер мене і уявляйте: з волохатими грудьми, мертвим поглядом дебілоїда і у одязі на 3 розміри меншому ніж треба.

Повертаюся

Довгий час рагу.лі були для мене способом перероблювати негативну енергію в позитивну. Сміх чарівно здатний полегшити процес примирення з фактом існування навіть таких персоналій як Сергій Пастух. На жаль, останнім часом сил не вистачає навіть сміятися. Все серйозно, все переважно гнітюче і хочеться свідомо уникати мішури шоубізу і бомонду, розмір впливу якої на соціум, здавалося, зменшився до мікроскопічних розмірів. Сміятися я собі підсвідомо не дозволяла і не хотілося, в принципі.

Ну але важко стриматися, коли бачиш Ірину Білик, в образі хтивого напівпритомного, але досить зосередженого глиста, що символічно протискається саме поміж дуп. Це, до речі, такий їй подарунок від коханого, що тільки додає пікантності, бо сама по собі без чоловічих дуп у кадрі Ірина для нього, вочевидь, не така сексуальна.

Ох вже цей світ високих стосунків українського шоубізу) Я навіть трохи скучила.

Стабільність

Боже, за останні місяці в нашому шоубізі наскільки все не змінилося, що навіть Кульбаба тулиться хоч і до нового спонсора, але у знайомому вже піджаку. Про незмінність вульгарності я писати не буду. Тут, здається, навіть прогрес)

А взагалі, що цікавого сталося?

:(

Ох, фото жінок, що воювали в АТО у вечірніх сукнях (як на підбір ніби з гардеробу Камалії) – це щось позамежне. Фото не буде з поваги до жінок, але якщо хочете, то можете загуглити, це проект Радіо Свободи, яке з легкістю можна перейменувати в Радіо Свободи Несмаку.

Дивовижно, що у 21 столітті у прогресивному (як для нашої країни) змі працюють люди, що перетворюють жінок на неоковирних мавп, бо в головах цих людей все, що в стразиках і блищить, то і красиво, і жіночно, а права на жіночність з природньому для себе образі (власне обраному цими жінками) просто не існує.

У мене питання, коли буде фотосесія з бійцями АТО в трико, штанях з буфами і набивних куртках? Це ж теж так красиво.

UPD. Виявилося Радіо Свободи просто поширило цей фотопроект. Це, звичайно краще ніж творити таке, але теж погано, бо нащо ж його множити і розповсюджувати.

Удозвони

Це відео не є типовим для мого блогу, але воно таке прекрасне, що хочеться поділитися. До того ж там про тих, кого я зазвичай заношу до кола “паціентів”.

Лекція, до речі, 2012 року. Методички ботів однозначно з неї писали)

Про відмінність українського і російського тижнів моди

Почну з російського – “В новом сезоне дизайнер выбрала тему ватника, руководствуясь желанием вывести эту одежду, ставшую предметом истории, из политики и поля ненависти, где ватник стал ярлыком высокомерного оскорбления памяти и истории отдельно взятой страны”.

Так от! Де? Де той український дизайнер, що обрав тему “укропа”, невинної рослинки, що стала “стал ярлыком высокомерного оскорбления памяти и истории отдельно взятой страны”.

Однозначно там пороблено.

Далі буде

Я тут трошки забігана з російською версією сайту, але не переймайтеся, про Тиждень моди буде ще мінімум 2 довгих підбірки.

Сторінка 3 з 1312345...10...Остання »