ГОЛОДОМОР: треба пам’ятати

Автор в Epic fail, Блог, Політика | 0 коментарів

Не хочеться на цю тему писати неприємне, але може це шось змінить.

Нашим політикам час зрозуміти, що останнє, що треба робити у сумні річниці, це вивішували свої фото з сумними обличчями, навіть якщо ви сходили до меморіалу. Вивісіть фоточку меморіалу, а не себе на фоні, раз вже так хочеться. Такі зйомки в нашій країні ще не навчилися робити добре навіть на рівні президента, не те, що на рівні починаючих політичних рухів. Виходить так неоковирно і неприродньо, що тепер я у стрічці бачу більше хіхіксів, ніж згадок про Голодомор.

Хоча нам треба пам’ятати, які страшні випробування пережила наша нація. Знати більше про селянські повстання, про Голодомор, як спосіб їх придушити, про 37 рік, який був не менш жахливим навіть на фоні недавнього 32-33, про людей, які до смерті мали мішок сухарів на горищі, хоча й жили вже в незалежній Україні, про те, що у 89 році у деяких областях, серед тих, хто досягнув пенсійного віку майже не було тих, хто народився на цій землі. Це не минуле, це частина нас зараз, інакше бути не може.

“В людей від голоду наставали глибокі зрушення психіки, здоровий глузд залишав їх, меркли природні інстинкти. Люди переставали бути людьми. Люди їли людей. Їли своїх дітей!!! Про це не раз розповідали нам дорослі, заклинаючи берегтися, не даватися нікому, не заходити в чужі хати, нікому не вірити…
За зиму 1932-1933 року в селі з’їли всіх собак, котів і щурів. Переловили ворон і горобців. Корови, свині, кози ще раніше були забрані й вивезені начисто. Щодня на цвинтар відвозили мертвих десятками. Нас, малих, це вже не лякало”.

Це уривок з книжки, яку тато дав мені коли мені було 10 років. В той момент бабуся вже трошки розповідала мені про те, що до них приходили якісь люди і забирали їжу, коли вона була маленька. Я не розуміла як це. Я досі не розумію як це, коли читаю цю книгу зараз, я просто про це знаю. І це страшний біль, але він необхідний.

Вся книга тут – goo.gl/cBDT8i

Коментувати