Коронація слова

Нарешті набралася духу і подивилася фоточки з церемонії нагородження “Коронації слова”.

Взагалі-то це премія про літературу, але насправді більше схоже на бал Сатани. Це триває вже 16 років і хоч я мала б уже звикнути і загартуватися, все одно щоразу ледь втримуюся від того, щоб не знепритомніти від неадекватності візуального ряду. Це якраз той випадок, коли надзвичайно соромно за те, що бачиш, хоч і не маєш до цього жодного стосунку. В основному тому що я люблю читати, але якби мені літературу презентували настільки убоїщно, то, гадаю, я б боялася залишатися з книжками наодинці.

Колись Джон Леннон і Йоко Оно провели тиждень не вилазячи з ліжка на підтримку миру. Подібну ж акцію провели і на “Коронації”, але не за, а проти, і не миру, а здорового глузду і адекватності.

Прінцеса! Ні, не прінцеса, каралєвна!

Всі знають про Камалію і про те, що її чоловік заснував премію Yuna, де Камалію завжди випускають на сцену і тим самим катують глядачів, а от про подружжя Логушів знають набагато менше. І хоч Тетяна не співає, але катувати у неї виходить не гірше, вона це вміє робити ще більш енергійно ніж Камалія, причому одним лише зовнішнім видом.

Вперше бачу змію з шиньйоном.

50 відтінків сірого – ніщо у порівнянні з всього лиш двома кольорами поєднаними людиною з фантазією.

Публіка виглядала так, ніби торт Наполеон добряче перемішали з салатом Олів’є.

Дрес-коду, я так зрозуміла, не було ніякого.

Ну це навіть добре, незайвим є нагадування, що десь там триває Євро-2016.

Коли вдягла довгу сукню і не знаєш, що з нею робити.

Навіть якщо у вас є чорна довго сукня, яка приховує, в принципі, все, якщо у вас є талант все зіпсувати, то ви зіпсуєте.

Вперше бачу щоб людина вдягла на себе постільну білизну, закріпивши все згори наволочкою.

І щоб ви не сумнівалися, червона доріжка (ну як доріжка) теж була, хоча навіть варенична “Катюша” дивилася на неї як на гівно.

Організатори знаються на збоченнях. Вдягнутися в найдовші сукні і в найбільші бирлянти і бухати пиво з пластикових стаканчиків – це так аристократично.

Одна з премій церемонії називається “Золотий письменник України”. Я не буду коментувати рівень пафосу такої назви, але це, здається, переможниця.

Від розкошів аж засліплює.

Все було настільки убого, що деякі гості радо фотографувалися навіть з пляшками води.

Тут я нічого не буду писати, на обличчях дітей все написано.

“…и ты горишь и все горит и ты в аду…”

Нарешті я візуалізувала для себе цю фразу.

Любові вам! Дякую, що додивилися.

Коментувати