Продовжуючи тему “міс”.
За тиждень у Києві пройде фінал конкурсу “Міс XXL”. Ні, і не сподівайтеся XXL – це просто назва журналу, а не характеристика параметрів конкурсанток, я вже знаю, я бачила відбір кандидатки на титул від Львова.
Якщо стисло, то конкурс треба було називати “Міс Шопопало”, якщо хочеться розгорнутіше, то гортайте фоточки туди сюди.
Шопопало в чому попало.
“Підозрюю, що дівчата показували чиюсь колекцію,” – написала я і все-таки не полінувалася полізти подивитися чию. І це тема для окремого посту, але я дизайнерку в чомусь навіть розумію, кожен з конкурентками бореться по-своєму, ця спотворює одягом.
Я розумію, що подібні баби в павиних костюмах – це матеріалізація чийогось прагнення до прекрасного, але чого я збагнути не могу, так це, що там в голові відбувається, що тяга до прекрасного виливається у таку візуалізацію.
Дякую хоч пір’я не з дупи.
Хоча ні, не дякую, якби було з дупи, то гармонійності в образах цих почвар було б більше.
Є жінки-кішки, а є жінки-обідрані-кішки.
Здається, це жюрі. Чоловік, жінка і щось третє.
– Чому показувати пупці стало так популярно?
– А чому собака лиже яйця? Бо може!
От цікаво, два тижні тому, всі обурювалися тьолці на пілоні посеред Львова, а цього разу я щось обурень не чула.
Дівчата відкрито показували усі таланти.
Виглядає це як урок танців в інтернаті для розумово відсталих.
Повертаючись до дизайнера.
Я не знаю, що в цьому костюмі прекрасніше – тканина схожа на обивку типового крісла в Межигір’ї чи виріз, ніби спеціально зроблений для кандидатки на титул в конкурсі краси.
Ну і наостанок відмічу.
Здається, в Україні швидше втілять всі реформи ніж зникне любов до дакфейсів.
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.