Ну і ще раз про ветеранів
Точніше про тих, хто їх вітає.
Все-таки свята для багатьох наших “звьозд” це виключно можливість нагадати про себе, принаймні я так подумала коли прочитала новину про те, що Юлія Войс і її друзі привітали ветеранів.
“Они не забыли, для них сказать «спасибо» не стыдно. Артур Боссо, Санатан, Титан Бразерс, выпускница «Народной Зірки 4» Ирина Островская и множество друзей и поклонников Юлии Войс собрались 9-го мая на главной площади страны, что бы почтить настоящих героев. Все участники пунктуально собрались утром на Крещатике, с большим количеством цветов. Для них было важно не пропустить ни одного ветерана и обязательно поздравить всех героев на своем пути“.
Не знаю навіть, що б ветерани робили без цих привітань, а ми без фотосесії з цього приводу. Головне, що сесія наочно демонструє “множество” друзів і прихильників Юлії Войс.
Ветерани і iнваліди
Інакше як моральними інвалідами тих, хто облаштовував ці столи я назвати не можу, як і усіх інших представників системи, що диктує комусь отакі рішення.
“Стол, за которым сидели первые лица автономии – крымский премьер Анатолий Могилев, спикер АРК Владимир Константинов, постоянный представитель президента Украины в Крыму Виктор Плакида, а также депутаты и министры, накрыт бордовой скатертью и сервирован фарфором и стеклянными рюмками и стаканами. На нем изобилие закусок – от шашлыка и запеченного мяса до дорогих спиртных напитков.
При этом стол ветеранов выглядит куда менее скромным – на клеенке расставлены пластиковые тарелки и стаканы. В качестве закуски им подали пирожки, гречневую кашу с солениями и обветренную колбасу“.
картинка via Dinara Akhtemova
Черговий бал є бал
Періодично в різних регіонах України проводять “перший світський бал”, але майже завжди це скидається на імітацію “елітарності” виключно через надання людям можливості повдягати “елегантні” костюми і зібратися в якомусь пафосному місці, причому чомусь це робиться з зашкалюючим рівнем несмаку. От, наприклад, гості першого світського балу в Франківську. Йопересете!
“Так будєм же достойни”
Я не розумію цієї моди вішати плакати, банер і знімати відео, щоб привітати народ, який ти не поважаєш, з черговим святом просто тому, що так радять іміджмейкери. Ну але наші політики рідко дослухаються до голосу здорового глузду (якщо він у них взагалі є), тому маємо, що маємо.
Ірина Бережна закликає “Так будєм же дастойни“, при тому, що сама особливо над цим не заморочується, хай достойними будуть краще ті, кого вона закликає, а у неї інша місія – давати фоточки на пайки для пенсіонерів і отакі привітання.
Колгосп імені Кіркорова
Це фото не з шоу трансвеститів, хоча досить близько, це просто Кіркоров святкує свій день народження. Простих нормальних людей на такі події не запрошують (ну щоб Кіркоров не дуже виділявся), тому мені залишається лише заздрити і робити здогадки стосовно того, де проводили це свято, бо загальний антураж аж надто нагадує будинок Камалії:)
Троє гуру української моди
В одному столичному клубі пройшла вечірка присвячена показам трьох гуру української моди: Сержа Смоліна, Анни Андрієвської і Санатана і ще чомусь Московському тижню моди. І вчергове “українською модою” називають відверту самодіяльність, причому думаючи, що це буде звучати більш переконливо, якщо вдягнути окуляри.
Шапіто
Без прив’язки до події (а це був благодійний аукціон) я просто покажу вам декілька персон, що її відвідали.
Хоча ні, краще з прив’язкою, тому що навіть на таку серйозну подію вони не можуть прийти вдягненими нормально, обов’язково треба влаштовувати шапіто. З іншого боку, а хто їх впізнає, якщо вони все себе позмивають?
“Танец маленьких лебледей”
Як ви, мабуть, зрозуміли з заголовка, зараз я буду закривати тему конкурсу краси “Міс Україна” і напишу про те, що відбувалося після червоної доріжки і кулуарів.
Отже з того, що відбувалося в залі, найбільше мене вразило дійство, назву якого я винесла в заголовок. Ну так, задумку організаторів зрозуміти легко, все-таки конкурс проходив у Оперному театрі, але ж втілення… Тут у мене бракує слів, причому не стільки від костюмів (щоб ви розуміли масштаб трагедії), скільки від постановки. Якісь лебеді-інваліди. Все-таки правильно те, що українською народною казкою є казка не про гарного лебідя, а про кривеньку качечку.
Міс України: кулуари
Отже, з червоною доріжкою ми розібралися – red carpet перетворився на carpet rise. А потім стало ще цікавіше, місця в Оперному небагато, тож заходячи до приміщення гості потрапляли в таку собі ілюзію метро (хіба що декольте були відкритішими) і у натовпі, акуратними групками, ще й примудрялися позувати фотографам.
Міс Україна: Червона доріжка
Як завжди я роблю це з епічними подіями, про день народження Онищенка я напишу у кілька постів. Це ж треба як чувак собі підлаштував усе зручно, цілий конкурс собі щоразу дарує. Інша справа, що виглядає це все дійство, м’яко кажучи, смішно, особливо та його частина, яку я називаю “червоною доріжкою”. Зокрема, завдяки будівлі, на фоні якої все це відбувається. З одного боку, вона вже менш обшарпана, ніж хоча б рік тому, з іншого боку дуже ілюструє те, що Україна є країною контрастів. Причому ті, в кого є бабло, замість того, щоб справді навести лад в країні і створити щось вартісне, удосконалюють країну як можуть – покриваючи сусальним золотом (точніше його імітацією) ту сумну реальність, в якій ми живемо.
А тепер про червону доріжку. Зірок було малувато, що може означати лише те, що Онищенко втрачає позиції навіть серед тих, хто не проти поблазнювати перед камерами, лише б його не забули. Тож гості були ще дивнішими, ніж звичайно.
