Золотий Хрін

Вчора вручили “Золотий Хрін”, премію за найгірший опис сексуальної сцени в сучасній українській літературі. Переможець – Любко Дереш та його дуже кулінарний спосіб змалювання сексу.

Я — кабан у пошуку трюфелів. Розриваю рилом твоє коріння, рохкаючи від задоволення, ідучи на запах.
Ти — жарівня, біля якої нестерпно лежати нерухомо. Тебе хочеться замучити, як мучать на повільному вогні шматки свинини. Ти вся тхнеш цибулею, що нею, грубими шматками, посипають червоне м’ясо. Ти вся мокра від соку — соку м’яса і соку цибулі. Тебе треба натирати сіллю, поки твоя шкіра не стане червоною. Я кусаю тебе все сильніше, а ти шипиш, але не відпускаєш, а лише притискаєшся міцніше.
Тебе хочеться проштрикнути. Пробити, як пробивають багром тушу тюленя. Я б’ю твою тушу, безсило розкинуту на цій прямокутній крижині готельного ліжка, б’ю її у нестямі, і мені байдуже, що наше ліжко своєю спинкою лупить у стіну, яка межує з номером Чапи, байдуже, що ти стогнеш з кожним ударом так, наче тобі видирають серце, а коли мені здається, що зараз я просто зламаю в тобі цю тупу палку, якою я хочу забити тебе до півсмерті, я виймаю багор і ти смокчеш його, масного від крові й тюленячого жиру, а Венеція так міцно стискає мені скроні, що не дозволяю тобі зупинитися, доки ти не починаєш захлинатися — тоді я падаю біля тебе, здригаючись у конвульсіях, весь у шерсті й крові, розтерзаний, з простріленою головою, покусаний скаженими собаками, загризений дикими псами на смерть.

 А тепер кілька тез з приводу того, чому я до цього дійства приєдналася:

1. Чомусь автори очікують, що відгуки на їхню літературу мають бути суто компліментарними. Будь-яка інша точка зору сприймається з ворожістю, тобі приписують всі можливі ниці мотивації і просто стигматизують цілими фан-клубами. Мені це нагадує вимогу до творів про письменників у школі (я її застала ще в досить совковому стані) – твої думки можуть бути будь-якими, але водночас мають збігатися з тим, що написано в хрестоматії.
Камон! Читач має право на безліч реакцій і найголовніше, що цінність же якраз в читачеві, хіба ні? Чи для кого це все?

2. Сцени сексу у кожному з цих творів геть їх не покращували (з того, що я вже прочитала), вони не несли в собі нічого, були щоб бути. Більш того, були у якійсь дивовижній формі, котра додавала текстам хіба що комічності. Навіщо?
Дивовижно, але я дійсно очікую що сцени сексу мають принаймні дещо занурювати у якийсь чуттєвий стан, а не викликати регіт чи питання до психологічного стану автора (я уже втомилася, щодвадцять сторінок читати нагадування про те, що у Стефи очі лошати, губи лошати, ноги лошиці). І так, я розумію, що у книжкових текстах мова йде радше про змальовування персонажа, але тут все псують попередні авторські спроби описати секс та інші персонажі, які настільки ж непереконливі у асоціаціях (один, наприклад, породив таку надзвичайну словоформу як “повняве сраченя”).

3. Хочеться через увагу до цієї премії звернутися до авторів та редакторів, бо редакторська робота дуже важлива – вона може підправити неоковирну сцену сексу (у нашому випадку) або будь-яку іншу.
“Відчуваю, як вона притискається обличчям до мого плеча, і футболка стає там мокрою від сліз, що течуть із очей”. Дякую, що уточнили, що ТАМ і що зі сліз, які з очей. А коли в одній і тій же довгій сцені дівчина спочатку у куртці та сукні, але раптом, підіймаючись у ліфті, уже поправляє майку, це нормально? Нескінченні “корки” чи якісь подібні русизми і одруки – “мала розпочатися доповідь зі візуальних мовах”. Це все “Спустошення”.
Ну має ж бути у книжках хоч якась вичитка? М? Ну, друзі, має ж бути якась повага до читача?

4. Я ідеаліст і оптиміст і тому вважаю, що увагу до української літератури треба привертати хоч як.
Рік тому, коли відбувся епічний срач навколо неякісного перекладу, що подарував нам мемчик “непозбувна бентега”, я раптом зрозуміла, що чи не вперше читаю таке жваве обговорення літературного тексту у фейсбучеку, що ми нарешті дійшли до того, щоб сперечатися про літературу масово (нехай і з такого приводу).
Так, у час коли свідомість стає твітерізованою і для добрячого срачу достатньо прочитати заголовок новини (найчастіше так і стається), важко змусити людей до складніших дискусій. Втім я вірю у впертість декого з вас, хто дізнається про нашу премію і вирішить не обмежуватися таким поверхневим зрізом української літератури, а залізе в неї глибше.
Я от, наприклад, справді завалилася книжками з довгого переліку наших кандидатів на “Золотий Хрін”. Як би заманливо не було обрати найнедолугішу секс-сцену нашого сучукрліту спираючись на текст, що її описує, ну не можу собі дозволити обмежитися виключно цим, тож засіла і лупаю цю скалу.

Так що давайте читати, сперечатися, ділитися хорошим і говорити поганому прямо, що ми про нього думаємо. Інша точка зору дозволяє еволюціонувати, якщо ти готовий її почути.

5. Якщо подумати про сцену сексу, яка мені сподобалася з прочитаного останнім часом, то, наприклад, з “Call me by your name”. І знаєте щодо пересмикувань типу “ти просто не асоціюєш себе з героїнею” – у найчутливіших сценах книги героїнь взагалі ніяких немає, але про це забуваєш, є дві людини і ти просто занурюєшся у відчуття одного з них.

6. Дякую всім, хто вчора прийшов.

Нове поетичне від улюбленого

“В СССР було добре, тому що ніхто не викладав фото борщу в інстаграм” та інші свіжі думки від мого улюбленого поета сучасності.

Всім привіт! Сподіваюсь, що кількість свят і вільного часу дали можливість "перезавантажити" себе. Кожен з нас робить це по-своєму. За ці дні побачив величезну кількість роликів та постів на тему свят, і хто як відпочиває. Що сказати – Ви Круті, і я радію, що ви в мене є. З Новим 2018 роком! Бережіть себе, любіть. Не забувайте про своїх батьків, близьких та рідних. Навіть, якщо вони мовчать, ви потрібні їм більш за все. Цініть і бережіть дружбу, в якій не важлива кількість лайків і репостів, адже головне – щирість душі. Сил нам в новому році 🙌

Posted by Олексій Савченко on Monday, 8 January 2018

 

 

Золотий Хрін

Друзі! Я обіцяла вам і я дотримуюся свого слова.

За два тижні в Україні вперше буде пройде почесна церемонія вручення Золотого Хріну (в жодному разі не “хрОну”, ми ж не про ботаніку) за найгірший опис сексуальної сцени в художніх текстах сучасної української літератури. Пишаймося, бо наша література нарешті доросла і до такої премії.

Кому цікаво ознайомитися з кандидатами, гортайте картиночки.

Кандидат перший – Любко Дереш. Спустошення. Роман.

І далі просто цитую:
Я — кабан у пошуку трюфелів. Розриваю рилом твоє коріння, рохкаючи від задоволення, ідучи на запах.
Ти — жарівня, біля якої нестерпно лежати нерухомо. Тебе хочеться замучити, як мучать на повільному вогні шматки свинини. Ти вся тхнеш цибулею, що нею, грубими шматками, посипають червоне м’ясо. Ти вся мокра від соку — соку м’яса і соку цибулі. Тебе треба натирати сіллю, поки твоя шкіра не стане червоною. Я кусаю тебе все сильніше, а ти шипиш, але не відпускаєш, а лише притискаєшся міцніше.
Тебе хочеться проштрикнути. Пробити, як пробивають багром тушу тюленя. Я б’ю твою тушу, безсило розкинуту на цій прямокутній крижині готельного ліжка, б’ю її у нестямі, і мені байдуже, що наше ліжко своєю спинкою лупить у стіну, яка межує з номером Чапи, байдуже, що ти стогнеш з кожним ударом так, наче тобі видирають серце, а коли мені здається, що зараз я просто зламаю в тобі цю тупу палку, якою я хочу забити тебе до півсмерті, я виймаю багор і ти смокчеш його, масного від крові й тюленячого жиру, а Венеція так міцно стискає мені скроні, що не дозволяю тобі зупинитися, доки ти не починаєш захлинатися — тоді я падаю біля тебе, здригаючись у конвульсіях, весь у шерсті й крові, розтерзаний, з простріленою головою, покусаний скаженими собаками, загризений дикими псами на смерть.

Читати далі

«Крізь минуле в майбуття»

Так виглядає «Крізь минуле в майбуття», якщо дивитися очима колективу Миколаївського художнього російського драматичного театру.

Драматичного? Драми не бачу, бачу сюр.

Щоб ви зрозуміли концепт, то це вистава до 80-ліття Миколаївської області, в ній показано найпопулярніші пісні кожного десятиліття і також розповідається про визначних особистостей. Очевидно, що автори вважають, що до утворення Миколаївської області там не було геть нічого, тому ж задумали такий фантастичний проект з набором пісень “Арлекино”, “Первым делом самолеты” та іншого калу.

Припустити, яку пісню чи визначну особистість показують на сцені на цьому фото, я побоюся. Вочевидь це косплей білої гарячки.

“Очевидцы свидетельствуют о том, что 50-е годы были расцветом для нашей страны”.

Да-да, селян розпихали по колгоспам, не випускаючи за їх межі, тіки-тіки здох Сталін і закінчились репресії в тих масштабах, шо були, українські школи перевели на російську мову викладання.

Розквіт однозначно!

Арлекіни з траурі на совком.

Страх і відраза у Миколаївській області.

Донбасс. Будущее начинается в прошлом.

Тим часом десь в альтернативному всесвіті моя улюблена художниця про кал випускає книжку-альбом про Донбас.

Фоточок мало, але багатообіцяючі.

Будущее начинается прошлом.

Или не начинается.

Или прошлое становится будущим.

З такою-то командою підтримки як Пономаренко -Левераш і ця зомбокоманда, яку вона зображує у своєму альбомі.

Жаль, що не видно супроводжувального тексту, бо ніщо так не доповнює образи Кобзона, як його маразматичні українофобні вислови про свою “Батьківщину”, яка досить умовна як виявилося.

Подорожуємо книгою далі

Жаба на Узвозі

З усіх мистецтв моє улюблене те, що на Узвозі. От де не працюють стандартні соціальні важелі і шаблони!

Зразу видно, що у жабу художник вклав всю душу на відміну від…

Арт від Добкіної

Тільки після того як я побачила фотозвіт з чергової виставки “мистецтва”, на якій знову відсвічувала Алла Добкіна, я зрозуміла, що Алла просто записалася в арт-куратори і почала просувати в нашій примітивній країні розумне, добре, вічне і, давайте будемо відверті, страхітливе.

З іншого боку, а яким воно може бути, коли митців шукаєш зі свого оточення, того, яке не знає, чим себе зайняти і йде в мистецтво, щоб видати серію робіт про “образ женщины во всех сферах жизни”.

Якщо ви не боїтеся дізнатися, що воно таке, гортайте.

Зразу скажу, це не мистецтво, це дикий звір, що наскакує на тебе, коли ти зовсім до цього не готовий. Наскакує і не залишає шансів вберегтися від травм. Причому страшно навіть не стільки за свою новонабуту, а ту застарілу, яка надихнула художницю на таке.

Зважаючи на те, що на кожній такій виставці головне місце займає зображення самої Алли (яка, вочевидь, твердо вирішила просто-таки втиснутися в аннали мистецького надбання України), то припускаю, що це воно.

 

Ще мистецтва!

“Скучное лицо”©

За останні півроку вже вдруге натрапляю на відкриття виставки, де художник головну ставку робить на своє зображення Алли Добкіної (так, дочка).

Це наводить на роздуми. Як мінімум про те, що Алла Добкіна вирішила, що їй місце в анналах мистецької історії і про те, що є ті люди, які їй ці аннали влаштовують у найширшому розумінні цього слова.

На виході маємо те, що маємо.

Навіть не знаю, яка з цих картин краща, там де на Аллу рясно (але прицільно!) насрала чайка чи там де замерзлий гуманоїд.

Але там, де я бачу привід здивовано підіймати брови, сама модель бачить привід влаштувати виставку і запросити туди подружок, у яких з почуттям прекрасного все теж настільки ж добре.

Тепер кілька слів про художника.

Дмитрий работает в разных стилях, но в большей мере отдает предпочтение гиперреализму. На картинах с поразительной четкостью запечатлена реальная действительность, и кажется, будто это фотографии. В погоне за техникой и детализацией Дмитрий достиг небывалой реалистичности, однако немалое упорство и талант автора делают эти работы чем-то большим, чем просто копией фотографии. В них жизнь, видение художника, эмоции, дыхание и иллюзия мира, в котором мы живем.

Нєчьто большеє, чєм копія фатаграфіі!

Диханіє і іллюзія міра!

Гіпєррєалістічно!

Більше ісхуйства!

Воробей вылетел

“Мне жаль зрителей”, – сказало це ватне диковисько, яке не впустили в Україну.

Жаліти треба було глядачів, якби її пустили.

В гостях у казки

Тільки що я дізналася, що таке справжня казка.

Мені просто скинули лінк на фотографа з таким псевдонімом (чи іменем) і я на півгодини впала в казкову кому, розглядаючи його роботи за останні кілька років.  Вас я пожалію і викладу тут тільки найкраще. Вершки, так би мовити.

Теорія відносності. Коли упоротий лис зовсім не упоротий у порівнянні.

Майстер фотошопу, композиції і позування. Засліплює самим лише костюмом! А баби в панчохах і лакованих чоботях тільки відтіняють талант.

Більше упоротих фото

Сторінка 1 з 1612345...10...Остання »