Раніше і морозиво було смачніше, і українську діти знали краще

Які хуйові українські діти, бо не знають української мови та історії, а взагалі в державі все хуйово і ми нікуди не рухаємось ось уже 30 років як.

Приблизно до таких висновків підвели BBC Україна своєю статтею про 23 тис. дітей, які не склали українську мову та 13% з історії. І коли я побачила ці цифри, то першим ділом подумала, шо ситуація зі ЗНО має бути надзвичайною, шоб про неї заговорили. Але ніт. Бо кількість дітей, які не проходять пороговий (мінімальний) бал з різних предметів: математики, географії, англійської чи української – завжди була і вона ЗАВЖДИ коливається від 6-15%.

Навіть більше, цьогоріч показники лише покращились: у 2018 не склало українську мову 15% (майже 50 тис.), минулого року – 16% (близько 53 тис.), а цьогоріч — 8% (близько 20 тис.). З історії, до речі, так само: минулого року не склало 16%, цього – 13%. З математики цифри взагалі гірші, але шось ніхто нічого не каже: у 2019 – 19%, цьогоріч – 13% (показники легко гугляться, наприклад, з сайту osvita.ua).

Відсотки з мови, до речі, подано у цифрах, шо виходить ефектніше, бо українська мова – наймасовіше ЗНО, яке є обов’язковим і його складають усі, а відповідно, якшо не у відсотках — кількість людей більша. То чому українську витягли зараз, а не згадали математику, результати якої гірші за мовні, чи інші предмети, з яких така ж кількість дітей не проходить?

Можливо, у прив’язці до закону Бужанського і всього мовного двіжу? Навряд. Подумайте, чи заохочує вас цей факт без поданого вгорі контексту й далі захищати мову і розвивати її? Бо ж навіть молоді і народжені в незалежній Україні не можуть вивчити мову. Це шось по типу шустерівських опитувань щодо настрою українців: “ви відчуваєте смуток чи пригнічення?” (і жодної активної емоції, наприклад, злості). Гляньте хоча б на реакцію до посту Яніни Соколової – усі сумують і горюють, держава не така і діти не такі.

Але питання у тому, шо ніхто не говорить про те, що ситуація навпаки покращилась з 16% до 8%. Ніхто не говорить про інші предмети і те, шо всі полюбому скласти не можуть якийсь із предметів. Ніхто не говорить про те, що діти, переїжджаючи з сіл у міста, не переходять на російську і не підлаштовуються під штучні умови. Ніхто не говорить, що ті, хто ріс в російськомовних сім’ях, можуть уже говорити двома мовами, залежно від того, якою мовою говорить співрозмовник. Дітям з російськомовних сімей легше переходити в україномовне середовище і вони уже не є дискримінованими в Україні, якшо їм не так тяжко говорити українською в університетах і в подальшому на роботі.

Нам потрібно і далі підкріпляти дітей в Україні українськими умовами. Зараз усе йде нормально, це лише 30 років проти століть. А загалом, люди, які судять про молодь, самі б у свої 16 не склали такого тесту і близько, бо якшо взяти поголовно усіх старших зараз, скільки б з них змогли? А чи склали б ви і ваші знайомі, сусіди, родичі? А скільки б і близько не знали українську у своєму шкільному віці?

У нас росте нормальна молодь, є проблеми і все могло б йти швидше. Але. Потрібно помічати зміни. Бо хоч звичка медіа подавати сумну і тужливу інформацію – це норма, проте дивно, коли це витягується на рівному місці і тим паче у випадку, якшо ситуація навпаки іде на покращення. Нам не дають бачити позитивні зміни, бо спочатку Медведчук навалює про жахливу недодержаву, а потім ми акцентуємо на тому, шо нічого не змінилось, і уже замість того, шоб глянути на загальну картину і побачити, що порівняно із попередніми поколіннями, молодь краща, затоптуємо їх і сумуємо далі.

Потрібно й далі створювати простір для української молоді, де вони б відчували себе українцями і могли підкріплювали себе. Вірте в себе і в Україну навколо. А так усе буде #невсеремось.

Автор: Пелещишин Юля