Гандзю моя, Гандзю мила, чим ти брови начорнила?

Жанна Усенко-Чорна – жінка, чиї брови не дадуть вам спати.

Зайшла почитати повідомлення від вас, а там від кількох з вас посилання статтю про неї (як заступника голови ЦВК). Причому головна краса у цьому випадку, звичайно, не у бровах, а у вмінні отримувати з нічого півмільйона гривень, які Усенко-Чорна задекларувала як подарунок від екс-регіонала Сергія Малікова (ви розумієте, що регіонали “екс” не бувають). Він, здається, її громадянський чоловік і це прекрасно, коли люди одне одного так люблять, що отак от назекаламутнено дарують одне одному дохуя.

І от ви мені це все прислали і попросили написати. А я не знаю, що ще я можу написати, крім звернення до оточення Жанни, щоб забрали у неї нарешті фломастери, якими вона малює брови і посилання на свій старий текст про жінок держапарату, бо моя думка мало змінилася за ці роки – Державна жінка: начос, гіпюр, жабо і ніякої приязності

Комісія з питань аморалі

Обоже, вони знову хочуть відродити комісію з питань моралі (щоб, зокрема, вона дала визначення порнографії, що саме по собі порнографія).

У нас уже була якщо що і її головним досягненням було продукування мемів та жартів про них в інтернеті. А ще та комісія, забороняла Сімпсонів і Губку Боба за те, що вони “на рівні підсвідомості запроваджують гомосексуальні мотиви“, а “Сауспарк” – “знущання на християнськими цінностями“ (це справжні цитати). Це ті, хто колись проводив “аналіз ресурсу youtube у період з 11 по 15 березня 2013”, виявив там “порушення норм суспільної моралі” і написав кудись листа (не на youtube, щоб зайнялися цим питанням). Це ті, хто затверджував Сертифікат подружжю на “щасливу сім’ю” (не питайте).

Одним словом, це ідеальне місце для людей настільки активних, наскільки неадекватних. Давайте не будемо, бо у нас уже стільки нездорових державних структур назбиралося, одне лиш міністерство інформації чого вартує.

Не плодіться і не множтесь, пожирайте самі себе.

Різдвяне диво

Ви вірите в різдвяне диво? Я тепер вірю! Одне таке сталося нещодавно в Роздільнянському районі.

Тепер я знаю, якщо депутат пише “я выполнил ещё одно обещание”, “состоялось открытие”, “выступили детки с танцем и песней”, “каждый из приглашённых сказал слово”, “все были едины”, “мы все сделали хорошее дело для детей” то це означає, що він … відкрив шкільний туалет на три дірки.

Створення мережі громадських вбиралень у Києві

Зараз я вам розповім про те, що таке дикість і пиздець.

Це те, що у Києві у 21 столітті немає мережі громадських вбиралень від слова взагалі. Охуєнна європейська столиця і туристична перлина. Сцяти й срати треба вдома, на вулицях міста така можливість не передбачена.

А ще дикість, що петицію про створення такої мережі не підписало навіть 10000 людей, тож навряд чи щось зміниться.

Підписуйте і поширюйте. У нас є ще кілька днів – Створення мережі громадських вбиралень у Києві.

І так це не найформатніший пост тут, але хто скаже, що він не про рагулів, хай перший кине в мене камінь.

Діти і пропаганда

Маю надію, що для всіх тих, хто змушує дітей зачитувати віршовані оди захоплення нашими чиновниками (мерами, президентами, Леніним і тд) у пеклі заготовано по величезній дупі, до якої їм треба буде навічно застромити язика. З дітьми вони ж це роблять.

Одеська мерія. День місцевого самоврядування. Без коментарів.

Чиновникам из мэрии и наши депутатам одесская желает детвора,
чтоб с легкостью, оперативно, с настроением вершились важные для общества дела.
Мэру нашему, всем членам горсовета шлем *нерозбірливо* искренний привет
И желаем городу обширного бюджета на выборах и следующих заслуженных побед.

Більше відео за цим посиланням, там ще й співають.

Театр абсурду на Подолі

upd. я дещо змінила думку про це явище і ось тут детально про це – http://espreso.tv/article/2016/11/30/teatr_absurdu_na_podoli

Однако за время пути, собачка могла подрасти©

Корпус Київського академічного драматичного театру на Подолі будували з 1993 року, тож не дивно, що очікування і реальність настільки відрізняються одне від одного.

Хоча очікування мені теж не подобається, краще б залишалося як було.

На колажі очікування (одне з) – реальність – як було.

ГОЛОДОМОР: треба пам’ятати

Не хочеться на цю тему писати неприємне, але може це шось змінить.

Нашим політикам час зрозуміти, що останнє, що треба робити у сумні річниці, це вивішували свої фото з сумними обличчями, навіть якщо ви сходили до меморіалу. Вивісіть фоточку меморіалу, а не себе на фоні, раз вже так хочеться. Такі зйомки в нашій країні ще не навчилися робити добре навіть на рівні президента, не те, що на рівні починаючих політичних рухів. Виходить так неоковирно і неприродньо, що тепер я у стрічці бачу більше хіхіксів, ніж згадок про Голодомор.

Хоча нам треба пам’ятати, які страшні випробування пережила наша нація. Знати більше про селянські повстання, про Голодомор, як спосіб їх придушити, про 37 рік, який був не менш жахливим навіть на фоні недавнього 32-33, про людей, які до смерті мали мішок сухарів на горищі, хоча й жили вже в незалежній Україні, про те, що у 89 році у деяких областях, серед тих, хто досягнув пенсійного віку майже не було тих, хто народився на цій землі. Це не минуле, це частина нас зараз, інакше бути не може.

“В людей від голоду наставали глибокі зрушення психіки, здоровий глузд залишав їх, меркли природні інстинкти. Люди переставали бути людьми. Люди їли людей. Їли своїх дітей!!! Про це не раз розповідали нам дорослі, заклинаючи берегтися, не даватися нікому, не заходити в чужі хати, нікому не вірити…
За зиму 1932-1933 року в селі з’їли всіх собак, котів і щурів. Переловили ворон і горобців. Корови, свині, кози ще раніше були забрані й вивезені начисто. Щодня на цвинтар відвозили мертвих десятками. Нас, малих, це вже не лякало”.

Це уривок з книжки, яку тато дав мені коли мені було 10 років. В той момент бабуся вже трошки розповідала мені про те, що до них приходили якісь люди і забирали їжу, коли вона була маленька. Я не розуміла як це. Я досі не розумію як це, коли читаю цю книгу зараз, я просто про це знаю. І це страшний біль, але він необхідний.

Вся книга тут – goo.gl/cBDT8i

Е-декларування

Чи можна якось описати ті почуття, які ти проживаєш, коли тобі серуть на обличчя?

Не думаю.

Сиджу читаю хаотично все підряд, шукаючи за словами “Ferrari”, “голова облради”, “кліп на пісню”. Наприклад, ввела кілька разів по черзі слово “благодійний”, “благодійна”, “благодійні” і “депутат” щоб дізнатися про благодійну діяльність наших депутатів. На диво, результати були, але у 99% випадків формулювання “благодійні внески” згадувалося саме як джерело доходу самих депутатів, а не їхні видатки. 1 останній відсоток – очевидне відмивання бабла.

Йоперний театр

Припускаю, що такого театру Донецький оперний ще не бачив.

Промо України

Ой, пост, який я тільки що розшарила прибрали, але мені не важко повторити.


Чесно кажучи, коли я побачила цей статус про “начінаєм новий праект прамоции украінскіх дастапрімєчятєльностєй”, то подумала, що це стьоб. Знаєте, як коли чуваки фотографуються в типових жіночих позах з дакфейсами.

Виявилося ні, виявилося, що дехто вважає, що неприродно вигнута тьолочка в буклях і з очевидним вивихом шиї, яка займає більшу частину кадру з “дастапрімєчятєлнастью” – це промо України. А я думала це максимум рівень фотосесії для “однокласників”

І навіть більше, так вважає не дехто, а цілий депутат Самопомочі, яка ж власне і фігурує на знімках. Жарти про “самодроч” виявляються не такими вже й жартами.

“Прома Украіни пачіму-та на рускам язикє” коментувати взагалі не хочеться. Українські депутати такі депутати.

Найдужче мені подобається “промо Качанівки через крісло”, бо 75% відсотків кадру зайняте самим депутатом.

(А саме крісло, до речі, до історії наякого стосунку немає, бо інтер’єри не збереглися і це новозроблене. Хоча яка різниця? Буклі! Буклі – головне)

Сторінка 3 з 4512345...102030...Остання »