Дизайн купальників на конкурсі краси у Маріуполі був досить неоднозачним. Втім очевидно, що коли дівчат мотивують до перемоги, то краще символом обрати букву V, а не букву П, бо остання навіює зовсім інші асоціації (теж цілком дотичні до конкурсів краси).
Хоча ні, все ж за дизайном ці купальники – повна П, а V в даному випадку означає Vagina.
Днями в Києві пройшло свято краси “Міс Україна”.
Традиційно головна краса була не на сцені.
Це жюрі і тут виникає логичне питання: “Що ці люди можуть знати про красу?”
Вершини Гімалаїв не йдуть ні в яке порівняння з вершинами українських світських левиць.
Нещодавно читала в новинах, що Майкл Джексон, виявляється, живий. Мушу вас розчарувати – це не Майкл Джексон. Це пластична хірургія і невтримність української “еліти” в цьому напрямку.
Колір доріжки на ОМКФ – єдине, що видавало те, що це була червона доріжка, а так скидалося на те, ніби це виставка досягнень сільського господарства – голови колгоспів зібралися, щоб показати по-перше, розмах своїх гаманців, по-друге, свою невтримну несамовитість у стилі, по-третє те, що наша земля непогано годує (іноді аж занадто).
Думка про “Та шо ж це таке! Пороблено їм чи шо?” мене не відпускала. Наступного року пропоную організаторам разом з квитками роздавати бажаючим пройти червоною доріжкою бодай хоч якусь інструкцію, бо цього року навіть дрес-коду, здається, ніякого не було, ви це побачите з фоточок.
Зараз буде низька і висока поезія. Низька від мене.
Рюші
Кольору хрюші.
Висока від Ліни Костенко про весь чей червонодоріжковий рух:
Так хочеться якоїсь етики.
Пера, і пензля, і струни.
Якоїсь дивної поетики
в шляхетських німбах сивини.
Натомість маєм бздуру модню,
амбіцій вистріпаний рюш.
І чорний викид сірководню
з отруєних століттям душ.
Навіть курей-гриль запросили на закриття ОМКФ, а тебе, юзернейм, ні. От ти і казишся!
Вирішила на ніч вам своїх фаворитів не показувати.
Гадаю, буде досить одного “ока Саурона” (тут я зомліла).
А все інше завтра. Вам сподобається)
Давно не бачила Віталіка Козловського.
Схоже, теперь у нас є своя Кончіта Вурст.
Зізнавайтесь, ви теж скучали за неповторним стилем Ірени Реонольдівни?
Я тут дещо підохуїла від того, що деякі дами навіщось розміщають на світських сайтах фотозвіти з дня народження своїх дітей. Я дітей намагаюся не зачіпати, тому писати про це не буду, але амбіції таких мамів засліплюють (амбіції і стриптизерське взуття, якщо точніше, уважніше роздивіться фото).
Додам ще, що темою вечірки було Задзеркалля, тож гостей запросили відповідних (кому цікаво, лінк в коментах).
Спеціаліст по м’ячам коментує футбол на українському телебаченні.
Коментувати підхід до вибору образу жінки в передачі про футбол у нашому телевізорі не хочеться. Коли вже мужиків будуть виставляти як таке ж м’ясо?
Я тут дізналася про премію «Найстильніші люди Львова» і охуїла.
На ніч писати чи мо’ не варто?
“Премiя «Найстильніші люди Львова» – це відзнака за розвиток стильного образу нашого міста та акцентує людей для яких стиль – сприйняття життя“.
Це не я написала (у мене з граматикою, хочеться вірити, краще), це організатори так формулюють.
І отут стає ДУЖЕ ПРИКРО ЗА ЛЬВІВ, бо не дай Бог мати такий стильний образ, як у цих людей. Не кажучи вже про те, як їх життя побило, раз вже вони його саме так сприймають (“стиль – сприйняття життя” нагадаю).
Бароко – це жорстоко.
Героїня вечора, я вважаю, хоча мущина теж не підкачав шириною і довжиною джинсів.
Гармонія як є.
Я б сказала, що цей образ майже ідеальний. До абсолютної бездоганності не вистачає якихось 10 сантиметрів, щоб ланцюжок став достатньо довгим і бовтався на рівні пупка.
А взагалі картинка про те, як зіпсувати чорний колір.