Баян, але я побачила тільки зараз. Українські жінки завойовують такі потужні позиції у світі, що у деяких країна спеціально для них друкують навчальні посібники. Відтак, українським повіям тепер стане легше жити у Чехії, для них випустили підручник у доступному для них форматі – все в картинках (бо читати без картинок наим жінкам важкувато, погодьтеся).
Яка це все-таки гордість знати, що про українських жінок чули і дбають у світі:/
Читаю тут rss і бачу, що донецькі чиновники дуже намагалися якомога краще відзначити річницю з народження Шевченка, що зробили це вже вчора, розгортаю новину і очі вилазять на лоба від того, що вони роблять це біля пам’ятника Леніну.
Довелося шукати інші фотознімки, щоб у збільшеному форматі побачити, що це дійсно просто такий пам’ятник Шевченку. Якщо здалеку, то й не зрозуміти, хто є хто. Офігенно за Союзу пам’ятники робили. Відчуйте різницю.
Пам’ятник Шевченку споруджений у 1955 році за проектом архітектора В.О. Шарапенка. Скульптори — М.К. Вронський та О.П. Олійник. Пам’ятник Леніну у споруджений у 1954 році за проектом архітектора А.С. Фоміна, скульптор — П.П. Яцино.
Ну а ось фото, яке я побачила спочатку, щоб ви зрозуміли моє здивування.
фото via censor
Ну що, рано чи пізно треба починати.
Цього року деякі гості заходу перевершили усі мої сподівання. Такої гри з кольорами, фактурами і формою в одному місці я давно не бачила. От хоча б Оксана Вояж. Вона ніби й обмежилася двома кольорами, але надолужила у іншому – одна пряжка ремня чого вартує, не кажучи все про мертвих пацючків на чоботях. Гуриня стилю.
Ну що, тут Тиждень моди на п’яти наступає, а я ще не до кінця показала вам красу з “Віви найкрасивіші”, тож я вирішила спершу закрити це питання, а потім уже перейти до модних законодавців. Тим більше, що закривати є що.
Гришко сьогодні порадував фактом, що їде з України і блазнюванням з цього приводу. Про це він повідомив на чістєйшем русском язикє (ну що ж, їде вже, можна не прикидатися) “Скоро я отсюда уєзжаю і етім щяслів і горжусь етім, што я пакідаю такі радную Украіну. Больше здєсь дєлать нєчєва”.
Це говорить створіння, яке тільки й шукало, як би краще прилаштувати свій зад, не гребуючи шансом почергово побути радником то у Ющенка, то у Януковича, та можливістю обісрати щось, що колись видавав за свою щиросердну позицію.
Ну що ж. Я пишаюся, що ще одним мудаком в Україні стало менше.
Відео можете подивитися на сайті ТСН, але не раджу, вони останнім часом засовують рекламу відвідувачам свого сайту ледь не в дупу, але якби могли б, то засовували б і туди.
Мені як жінці дуже важко жити в цій країні. Тому що свято кожен день.
Он Восьме Березня ще не настало, а найкращі чоловіки вже встигли накласти на українських жінок тягар своїх привітань. Дивлюся я на них і думаю, чому 8ме березня виключно жіноче свято, деякі персонажі могли б святкувати його з жіноцтвом.
Зараз я розкажу вам про новий спосіб долучення простих українців до чарівного світу мистецтва. Хоп!
Ну як? Мені здається, що уже споглядання однієї цієї фото ніхуйово так наближує кожного з нас до розуміння того, що є, а що не є мистецтвом, але йдемо далі. Нещодавно, всього лиш за якихось 150 гривень будь-який рівненчанин міг на власні очі побачити таїнство народження витвору мистецтва, саме стільки треба було заплатити, щоб потрапити до ресторану, де відбувалося це дійство.
Останні два дні відкриваю для себе з нового боку компанію “Данон”. Спочатку вони непогано так покращили станцію метро, покривши її несамовито яскравим блювотинням реклами свого продукту від чого його одразу хочеться побігти і купити.
Хоча тут ще більше запитань до наших товаришів з метро, які уже чого лише не роблять, щоб зробити метро окупним (ха-ха): і пускають потяги з більшим інтервалом, так що навіть у нормальний час почуваєшся там як у консервній банці, і монітори встановлюють, що крутити там кліпи Ангелії (сама бачила), і заклеюють оракалом стіни так, що маєш всі шанси отримати психічне захворювання. Та все ж Данон теж не святий. Мені здається їм теж треба не менше дбати про те, щоб реклама не дратувал, а надихала купити.
Так от, так ніби цього було недостатньо, сьогодні зранку я ще й почула оду Данону у кращих традиціях шансону. О Боже, ці люди є дотичними до постачання нам молочних продуктів?
Как все начиналось Данон Украина from Marmuletka on Vimeo.
Знаєте, чесно, я навіть спробувала подивитися всю церемонію. Не змогла. По-перше, не розумію, хто той клоун, який був ведучим на пару з Ольгою Фреймут і чому він взагалі може бути популярним (інакше як його туди поставили) з такою манерою триматися і промовляти слова. По-друге, “іх-хі, хха-ха, ііі-іі”. Ну ті, хто бачили зрозуміють, ті, хто не бачили, краще й не знати. По-третє, краса. Можна заробити рак очей.
Тож премія переконала мене у тому, що я правильно роблю, що не дивлюся телевізор, а дивлюся веселі картинки без звуку, бо до картинок можна приписати будь-яку озвучку що я зараз і зроблю.
Бідний хлопчик, таке враження, що він іде на Голгофу, з іншого боку, а яким може бути враження, якщо його міцно тримає Кароліна, яка виглядає кремезнішою за хлопчика.
Церемонія премії “Віва Найкрасивіші” цього року теж не підкачала. Тему цицьок розкрито, хоча я б не сказала, що вдало. Якщо ви морально до цього готові, запрошую читати далі (хоча не впевнена чи я готова морально усе це коментувати).
Ну бо як скажете коментувати такі модні експерименти. Якщо відкинути той фактор, що публіка активно готується до такого плану подій (інакше б у них не виходило так жахливо), то скидається на те, що ж сукнею сталася якась прикрість і її власниця спробувала прикритися слюнявчиком з перлів.