АМБ: Трагедія, хайп та видовища, “какая разница”, закриття UATV
Ми живемо в банановій республіці наповненій екскрементними думками заради хайпу різних чмів і чмяток, але какая разница, главное чтобы было заасфальтировано. З вами перший АМБ року,...
Дитячий показ: дітей варто прибрати від екранів
З цих фоточок, що ви бачите у прев’ю, ви навряд чи здогадаєтеся, що писати я буду про гостей модного показу для дітей. Важко осягнути, що ці люди прийшли насамперед на дитячий захід. Вони навіть мене своїм видом травмують, що вже казати про ніжну психіку.
Прямо бачу як над ними неоновими літерами горить напис “ми прийшли на дитячий модний показ, щоб показати, яке жорстоке життя після того як виростаєш”.
Президентська фреска
Як думаєте, ці фрески в порошенківському храмі – це фейк* чи Пшонці треба терміново кінчати життя самогубством, бо таких висот він так і не сягнув?
Той випадок, коли для манії величі єдине виправдання – велич психічних розладів.
* Насправді це не фейк.
Думки розділилися: частина з вас зачудовано розкрила рота, частина вдягла костюми знавців традицій іконопису. Останні почали доводити, що президент на таку забавку має повне право, що раз вже у нього є капличка, то чому ж не розмалювати її як йому заманеться, що гетьманів теж малювали на іконах і взагалі багаті сім’ї замовляли собі такі портрети неоднразово.
І тут хочеться сказати: “Хей! А в якому столітті це було?” Господи, та тоді люди жили в іншому часі, тоді навіть селфі не було, а ви гадаєте їм не хотілося зафіксувати свій прекрасний лик для нащадків? І що може бути кращою гарантією збереження лику, аніж ікона чи фреска у святому місці? Це вам не Інстаграм з його ненадійністю.
Звичайно це все несерйозно) Але калькувати норму одного часу і накладати її на інший — не менший нонсенс. В результаті так і виходить, що колишнє рококо як тільки до нього торкається рука українського жлоба з грошима достатніми, щоб це рококо відтворити, перетворюється на бикоко.
Найсумніше в цих імітаціях шику, сяйва і бурлеску минулого в тому, що переважна більшість цих людей просто нездатна помістити себе в реальність адекватну і співзвучну плину часу. Що гірше так це те, що якщо вони не здатні відповідати своєму часу у аспекті почуття прекрасного, обираючи “культурні милиці” отримані у спадок з минулих сторіч, то що говорити про інші аспекти, а найдужче про розуміння того, чого потребує сучасна держава, а не умовна Київська Русь?
Втім про Порошенка в цьому плані ми не дуже переймаємося, все-таки його бізнес доводить, що багато в чому він живе в теперішньому. А фреска… Ну вона виглядає як така собі порція галоперидолу, щоб якось заспокоїти манію величі.
Театр абсурду на Подолі
upd. я дещо змінила думку про це явище і ось тут детально про це – http://espreso.tv/article/2016/11/30/teatr_absurdu_na_podoli
Однако за время пути, собачка могла подрасти©
Корпус Київського академічного драматичного театру на Подолі будували з 1993 року, тож не дивно, що очікування і реальність настільки відрізняються одне від одного.
Хоча очікування мені теж не подобається, краще б залишалося як було.
На колажі очікування (одне з) – реальність – як було.
ГОЛОДОМОР: треба пам’ятати
Не хочеться на цю тему писати неприємне, але може це шось змінить.
Нашим політикам час зрозуміти, що останнє, що треба робити у сумні річниці, це вивішували свої фото з сумними обличчями, навіть якщо ви сходили до меморіалу. Вивісіть фоточку меморіалу, а не себе на фоні, раз вже так хочеться. Такі зйомки в нашій країні ще не навчилися робити добре навіть на рівні президента, не те, що на рівні починаючих політичних рухів. Виходить так неоковирно і неприродньо, що тепер я у стрічці бачу більше хіхіксів, ніж згадок про Голодомор.
Хоча нам треба пам’ятати, які страшні випробування пережила наша нація. Знати більше про селянські повстання, про Голодомор, як спосіб їх придушити, про 37 рік, який був не менш жахливим навіть на фоні недавнього 32-33, про людей, які до смерті мали мішок сухарів на горищі, хоча й жили вже в незалежній Україні, про те, що у 89 році у деяких областях, серед тих, хто досягнув пенсійного віку майже не було тих, хто народився на цій землі. Це не минуле, це частина нас зараз, інакше бути не може.
“В людей від голоду наставали глибокі зрушення психіки, здоровий глузд залишав їх, меркли природні інстинкти. Люди переставали бути людьми. Люди їли людей. Їли своїх дітей!!! Про це не раз розповідали нам дорослі, заклинаючи берегтися, не даватися нікому, не заходити в чужі хати, нікому не вірити…
За зиму 1932-1933 року в селі з’їли всіх собак, котів і щурів. Переловили ворон і горобців. Корови, свині, кози ще раніше були забрані й вивезені начисто. Щодня на цвинтар відвозили мертвих десятками. Нас, малих, це вже не лякало”.
Це уривок з книжки, яку тато дав мені коли мені було 10 років. В той момент бабуся вже трошки розповідала мені про те, що до них приходили якісь люди і забирали їжу, коли вона була маленька. Я не розуміла як це. Я досі не розумію як це, коли читаю цю книгу зараз, я просто про це знаю. І це страшний біль, але він необхідний.
Вся книга тут – goo.gl/cBDT8i
Секс, наркотики, рок-н-рол і козаки
Ну і щоб зовсім вас добити.
Відкрила сьогодні для себе сучасного українського художника Леоніда Литвина.
Сльози затуляють екран, навіть написати нічого про це не можу – cекс, наркотики, рок-н-рол і козаки.
Дух Пшонки серед нас
От тільки згадала про мистецтво, як одразу ж повіяло духом Пшонки.
Подарунок на день народження, наприклад.
Страшно уявити, на що готові люди, які таке дарують на день народження.
Художниця Анфіса
Знаєте, є моменти коли минуле проявляється в теперішньому надто яскраво і стає лячно, що минуле відновлює свої позиції.
І таки відновлює, бо знову потихненьку починають вилазити придворні бездарні художники, які не просто малюють “еліту”, але й роблять це достатньо успішно, щоб влаштовувати виставки своїх робіт. Причому чим страшніші роботи (картинами це не назвеш), тим більше шансів на успіх, бо еліта у нас же зі своїм специфічним смаком.
Я такого з часів Януковича не пам’ятаю, але ось – художниця Анфіса, модель Алла Добкіна і польтрет!
