Про М1 Music Awards я можу сказати, що дарма вони у своїй назві обмежилися словом music, тим більше, що частина з переможців до музики має дуже віддалений стосунок.
Це було M1 Абищо Awards.
Видовищно і нещадно, особливо в розрізі заєбошених луків.
Нарешті Вінярська доросла до того, щоб у якості аксесуарів використовуватися щось інакше за свої масивні груди.
Хоча, мушу визнати, їх важко чимось перекрити. Втім, образ бракованого аніме з цим справляється пречудово.
Той випадок, коли автозасмаги найбільше пішло на обличчя, вже менше на руки і зовсім не пішло на ноги.
Цікаво, як цей “пантон” виглядає у роздягненому вигляді.
З цих фоточок, що ви бачите у прев’ю, ви навряд чи здогадаєтеся, що писати я буду про гостей модного показу для дітей. Важко осягнути, що ці люди прийшли насамперед на дитячий захід. Вони навіть мене своїм видом травмують, що вже казати про ніжну психіку.
Прямо бачу як над ними неоновими літерами горить напис “ми прийшли на дитячий модний показ, щоб показати, яке жорстоке життя після того як виростаєш”.
Днями в Києві пройшло свято краси “Міс Україна”.
Традиційно головна краса була не на сцені.
Це жюрі і тут виникає логичне питання: “Що ці люди можуть знати про красу?”
Вершини Гімалаїв не йдуть ні в яке порівняння з вершинами українських світських левиць.
Нещодавно читала в новинах, що Майкл Джексон, виявляється, живий. Мушу вас розчарувати – це не Майкл Джексон. Це пластична хірургія і невтримність української “еліти” в цьому напрямку.
Таке явище як журнал “Завидные невесты” з’явилося у нашому досить викривленому просторі (викривленому з огляду на власне існування таких проектів) трохи більше року тому і я одразу зрозуміла, що це мої паціенти.
На перший погляд здається, що це видання про розлади психіки і хвороби хребта – дівчата у ньому позують часом в надзвичайно складних позах (наприклад – http://ragu.li/?p=21027), складається враження, ніби їх заклинило, так само як заклинило і їхні обличчя, що здатні складатися тільки у обмежену кількість “сексуальних” виразів, настільки осмислених, наскільки вони є природніми (тобто зовсім ні). Насправді ж це журнал про дам, які ступили на наступний щабель самореклами.
Найцікавіше, що у “ЗН” є своя аудиторія, тому що днями відбулася презентація аж третього вже випуску і якщо на перші два нашкребли хоч якихось подекуди більш-менш впізнаваних “завідних нєвєст”, то з третім не склалося від слова зовсім. Якийсь кооператив “Силікон і копита”.
Хоча “кому и кобыла невеста”. Зараз я вам їх покажу.
Гадаю, ви легко визначите, хто тут найзавидніша наречена.
Хочеш бути завидною, не так розкарячишся.
Гості і моделі на Українському тижні – це така суміш антинаркотичної кампанії і реабілітаційного центру людей з розладами зору. Очевидно, що якщо одні просто не відійшли від стимулючих препаратів, то інші всього лиш не змогли розгледіти, що вдягли на себе.
Гортайте, спеціально підібрала для вас кілька десятків запаморочливо приголомшуючих луків.
Якщо ви не знали, як виглядає “угар”, то десь отак.
Не розcлаблятись! Я принесла вам другу порцію “паразитів свідомості”. Зважаючи на манеру позувати, без лоботомії тут не обійшлося.
Як я і обіцяла, продовжую огляд петеушниць за покликанням, які чомусь вирішили, що вони світські діви і левиці.
“Дєвочкі в піжамах, остановітєсь”!
Петеушниця – це стан душі, який не викорінюється ні з віком, ні з досвідом.
Так, з чим-чим, а з тим, що окрім естетичної Український тиждень моди несе ще й медичну місію, не посперечаєшся. Недарма він завжди припадає на період осінньої депресії і весняного загострення. Отак подивишся фотозвіти і одразу зрозуміло від кого, у випадку чого, треба триматися подалі. Хоча, що це я пишу, всі ці люди добровільно прийшли на прем’єру фільму, який краще б і не бачити, так що не впевнена, що є якийсь ліпший показник їхньої емоційної нестабільності і неперебірливості в житті. Що ж тут вже про одяг казати.
Отож, почнемо. Наскільки я пам’ятаю, це племінниця дизайнера Олексія. Хоча тут одразу видно вроджений смак і стриманість, можна і здогадатися.
Я не знаю, до чого тут м’ячики, можливо якась алюзія на те, що в голові)
Це невідома мені пара, але підхід до того, щоб виділитися серед відомих мені сподобався. В голові дуже живо вигулькують згадки про дитячі страшилки про “зелену руку” чи “червоні туфлі”. Здається я вже знаю, який кошмар мені сьогодні насниться.
Тааак. Тут складний випадок. Як ми бачимо, патріотизм не рятує від психічних розладів, хоча я не буду заперчувати, що часом слухаю записи Іларії і мені подобається. Я буду продовжувати слухати, але цей образ не скоро зникне з моєї пам’яті.
Виженіть стиліста, будь-ласка.
Нє, все-таки гості фешнвіку такі прекрасні, що, розглядаючи їх, про моду геть забуваєш. Ну просто тобі гіпножаба.
Так ніби тут не вистачає жахітть, вчора у Києві пройшов перший показ нової екранізації “Вія”.
Дехто з публіки сприйняв це показ як виклик. Дійсно, від ряду образів можна було заклякнути ще до показу.
фото (с) mainpeople