АМБ: Трагедія, хайп та видовища, “какая разница”, закриття UATV

“Пішохідна” зона в Алушті

Коли я відпочивала в Алушті, то найбільше враження на мене справила “пішохідна зона”. Це таке місце, де висить відповідний знак, але пішоходам треба ну дуже постаратися, щоб не потрапити під машину.

Щоб зберегти своє враження надовго, а заразом і подякувати місцевій владі, яка слідкує за тим, щоб пішохідна зона залишалася пішохідною, я зробила відео. Маю надію, що воно вас трошки звеселить, хоч насправді там зовсім невесело. І не забувайте, що рагулями дуже легко стати у найдрібніших речах. Давайте будемо взаємно ввічливими.

(Заздалегідь прошу вибачення у чоловіків з відео, вони просто вдало вписалися).

А ще ви можете почитати про мої інші кримські враження.

via texty.org.ua

просто богині з Данилом Грачовим

Продовжуємо такі складні, але такі надзвичайно захопливі пошуки “бАгінь”. Розгрібаючи тонни мегабайтів інтернет-простору, я підібрав для вас найцікавіші, найгідніші і найчарівніші експонати. Одним словом, буде трохи “Нової Хвилі” (вона ніколи не буває зайвою), трохи гранд-дам і трохи світських паць (рох-рох).

Одразу видно, що перед нами не якась світська малолітня пустушка з duck face, а справжнісінька гранд-дама. Світськість – це сама її природа і буквально все в ній промовисто говорить про це. І розкішний капелюх, і неймовірна вечірня сукня, і окуляри, які додають ще більшого пафосу та начебто промовляють нам “так, я така стильна, у мене є берендована хустка, а ви всі не гідні навіть одного мого погляду”. Тут же й неймовірної краси пантофлі та активно випираючий живіт, що в нашій часи є таким же свідченням про благородство, яким свого часу був грецький профіль. Кокетливі рукавички в сіточку, пляжна сумка і прикраси – тільки справжня світська левиця може собі дозволити все й одразу.

Більше бАгинь

мадонни

Навіть дивно, навіщо до нас приїжджала Мадонна, якщо на її концерті було повно тьолок не гірших за неї)

Буду вдячна за лінки на фото цікаво одягнених дам з концерту поп-діви. Діліться, бо це ж неабиякий естетичний оргазм.

Кохаймося, бо ми того варті!

Знаєте, деякі депутати вміють по-справжньому працювати з електораторатом. От, наприклад, у депутата Коблевської сільської ради Олега Ізмана є нічний клуб, де він сприяє розмноженню потенційного електорату. Ну бо людьми, у яких тваринні інстинкти на першому місці, набагато легше керувати. Та ще й одночасно видовищно і є завдяки чому прорватися в пресу.

Пестики і тичинки

Scream!

Сьогодні побачила в rss текст із заголовком “А.Р.М.И.Я , SCREAM GROUP, SMS, REAL O. Как живется коллективам, после ухода главных солисток” и подумала”А що у них там хтось співає?”. А потім ще подумала, а що таке Scream Group і вирішила погуглити.

Виявилося, що це супер-талановитий гурт танцюристів, котрі “в якийсь момент вирішили співати”. Зразу скажу, вам пощастило, що не доведеться побачили ані як вони співають, ані навіть як вони танцюють, тому що, незважаючи на те, що діяльність свою вони ведуть ніби-то з 2008, на їхньому каналі у youtube я знайшла тільки слайдшоу, деякі елементи яких покажу вам зараз.

Одразу видно як вони гарно танцюють, маю надію, що співають так же гарно!

Більше танців

Періси Хілтони українського розливу

Знаєте, не думала, що персона Періс Хілтон все ще залишається такою популярною серед майбутніх “місукраїна” і інших прагнучих такої долі. Виявилося, що в Києві навіть повели конкурс краси спеціально для тих, хто, розглядаючи себе в дзеркалі, часом думає “Ну чим я не Періс Хілтон?”

Пропоную подивитися на Перісів Хілтонів українського розливу, помилуватися їхньою красою, свіжістю та безумовною оригінальністю, а заразом і дізнатися більше про їхні заповіді.

Заповідь 1. Навіть якшо сукня достатньо довга, треба обов’язково примудритися ненароком показати нижню білизну.

Більше заповідей

Шукаємо вартісне за кричущим рагульством

Виходить так, що сьогодні ми презентуємо аж дві нові рубрики і зараз я розкажу вам про другу. Не знаю ще як її назвати, але вважаю, що час від часу варто писати про нерагульський бік деяких подій, про які я тут згадую. Зрештою, незважаючи на спрямованість блогу я хочу, щоб ми не забували роздивитися щось вартісне за кричущим рагульством деяких персонажів, які заповнили світський простір. Саме тому сьогодні я викладаю текст свого колеги, який з’їздив на Одеський кінофестиваль і був вражений зовсім не тими персонажами, про яких я тут пишу (уявіть собі, таке теж буває).

Так от, забуваємо про рагулів і читаємо, чим же був вражений Богдан і що він про це написав.

Одеський фестиваль уже став однією з найважливіших кіноподій в Україні. Звісно, з хорошим фінансуванням це не особлива проблема, проте тут ще наявна хороша організація і розумний менеджмент. Цього року на висоті було все – і конкурс, і супутні програми, і вечірки, і майстер-класи з численними гостями, і (сам не був, але інші хвалили) пічинг українських кінопроектів. З національною програмою сутужно – туди намішали всього, що було наявне за останній рік (і короткий метр, і повний, і документальне, і художнє). Але намагання підтримувати вітчизняне кіновиробництво варті похвали. Правда, наше національне кіно не назвеш таким вже національним – мови як основної ознаки майже не було чутно, та й не радує, що більшість іноземних учасників кіноринку – з Росії – а, отже, солов’їної в кіно можна найближчим часом не сильно сподіватися, доки Держкіноагенство не затвердить, як обіцяє, мову як обов’язкову ознаку фільмів, котрі подаються на держфінансування.

Взагалі для мене великим (і чи не єдиним значним) недоліком фесту була саме мова – українську можна було побачити хіба що на сайті, де обіцяно субтитрування англійською та українською або російською. Від волонтерів почути відповідь моєю мовою можна було теж нечасто. Зате приємно здивувала пані Вікторія, яка заговорила українською в день нагородження національного конкурсу перед показом «Землі». Інші (зокрема, і місцеві журналісти) теж нею заговорили – здавалося, з поваги до члена журі національної програми Любомира Госейка, кіноісторика, що вже 20 років живе у Франції. Бо до того деколи здавалося, що це інша країна, й українську дехто вперше чує.

Що ж до найважливішої частини – було прекрасно. Український і міжнародний конкурс, програма «Загублений світ: Українське кіно початку 90-х», у якій можна було побачити фільми за сценаріями Куркова й Андруховича, нове кіно з Росії й Франції, та й повно спеціальних подій: щодня показували фільми, присвячені гостям фесту, презентували інші значні українські кінофоруми, такі як «Молодість» і Docudays, гала-прем’єри деяких нових фільмів (Moonrise Kingdom!! на який я, чорт забирай, не потрапив – бо показали в найменшому залі!), а ще – одеська фішка, за словами іноземних гостей – покази під відкритим небом. Людей збиралося неймовірно багато – і приходили саме на кіно, бо для декого було несподіванкою бачити Клаудію Кардінале чи Джеральдін Чаплін. Остання представляла на Потьомкінських сходах із живим супроводом оркестру City Lights – шедевр, що добряче продовжив життя кільком тисячам глядачів. Уперше дивлячись цей фільм, я так не сміявся – тут же було просто захоплююче!

Однак найкращою подією ОМКФ я би назвав уже згадану демонстрацію «Землі» Довженка. Новий власний саундтрек наживо виконувала ДахаБраха. В цьому випадку епітети можна підбирати безкінечно – але краще за нагоди таке побачити. Супровід без перебільшення геніальний – ну а в значимості «Землі» ніхто й не сумнівається. Поєднання цих двох елементів у винятковій злагодженості дало неймовірний ефект – і попри те, що фільм у вигляді, яким наш геній замислював «Землю», ми не побачимо ніколи (так як сам автор перемонтовував стрічку десятки разів, щоби пройти цензуру) – настрій, особливо передчуття навислої трагедії, здається, відтворений до неможливого точно. Саме з такою музикою треба дивитися цей шедевр, який інакше виглядає незрозумілим, адже підкоригований з метою віднесення до соцреалізму й перетворення в банальну пропаганду, якою «Земля» ніколи не була, і якою, однак, її досі бачать у світі. У цьому аспекті робота Держагенства з питань кіно та Центру Довженка по реставрації української класики справді неоціненна. Must see. У Києві цей же кіноперформанс, як обіцяють, буде представлений восени, а також вийде на DVD. Не проґавте!

(Обережно, є спойлери!)

Найцікавішим же для синефілів була програма «Фестиваль фестивалів». Тут зібрали переможців різних категорій із найпрестижніших фестів світу – Канни, Берлін, Санденс, Роттердам і т.д. Підбірка просто вау: я дуже шкодував, що не був на всьому фестивалі. З того, що пощастило побачити, найкраще – Amour Міхаеля Ханеке, останній переможець Канн. Один із цьогорічних шедеврів і одна з найвизначніших драм в історії кіно. Також must see. А загалом склалося враження, що ідею цієї програми вкрали в «Молодості». Там постійно представляли найкращі фестивальні фільми, а зараз хотілося навіть спитати в пана Халпахчі (директрора Молодості, що був тут у журі), що робитимуть цього року, бо ж Одеса їх випередила. Певно, дається взнаки конкуренція. Та й не дивно: «Молодість» – єдиний серйозний суперник ОМКФ в Україні. А останні вже хваляться, що випередили всіх інших за чисельністю аудиторії – запевняють, що їх відвідали більше ста тисяч чоловік. Однак за наповненням до «Молодості» Одесі ще рости й рости. Мабуть, таке досягається не відразу.

Східноєвропейські Канни – так просувають фест організатори. Схожості трохи є – море, сонце і чудовий клімат, а ще – повно зірок, принаймні за українськими мірками. Та одеський форум – очевидно глядацький, на відміну від Канн, де тусуються лиш професіонали-журналісти-критики (цього не завадило би знати нашій пресі, щоб не ставили дурних питань іноземцям). Тутешня атмосфера прекрасна й незабутня, і нам слід радіти хорошому фестивалеві, який є не тільки життєздатним, а й особливим. Тож не дивно, що режисер у журі заявив: Fuck Cannes! Vive Odessa!

фото © timer.od.ua

текст про Одеський кінофест ©  Богдан Жук