Шукаємо вартісне за кричущим рагульством
Виходить так, що сьогодні ми презентуємо аж дві нові рубрики і зараз я розкажу вам про другу. Не знаю ще як її назвати, але вважаю, що час від часу варто писати про нерагульський бік деяких подій, про які я тут згадую. Зрештою, незважаючи на спрямованість блогу я хочу, щоб ми не забували роздивитися щось вартісне за кричущим рагульством деяких персонажів, які заповнили світський простір. Саме тому сьогодні я викладаю текст свого колеги, який з’їздив на Одеський кінофестиваль і був вражений зовсім не тими персонажами, про яких я тут пишу (уявіть собі, таке теж буває).
Так от, забуваємо про рагулів і читаємо, чим же був вражений Богдан і що він про це написав.
Одеський фестиваль уже став однією з найважливіших кіноподій в Україні. Звісно, з хорошим фінансуванням це не особлива проблема, проте тут ще наявна хороша організація і розумний менеджмент. Цього року на висоті було все – і конкурс, і супутні програми, і вечірки, і майстер-класи з численними гостями, і (сам не був, але інші хвалили) пічинг українських кінопроектів. З національною програмою сутужно – туди намішали всього, що було наявне за останній рік (і короткий метр, і повний, і документальне, і художнє). Але намагання підтримувати вітчизняне кіновиробництво варті похвали. Правда, наше національне кіно не назвеш таким вже національним – мови як основної ознаки майже не було чутно, та й не радує, що більшість іноземних учасників кіноринку – з Росії – а, отже, солов’їної в кіно можна найближчим часом не сильно сподіватися, доки Держкіноагенство не затвердить, як обіцяє, мову як обов’язкову ознаку фільмів, котрі подаються на держфінансування.
Взагалі для мене великим (і чи не єдиним значним) недоліком фесту була саме мова – українську можна було побачити хіба що на сайті, де обіцяно субтитрування англійською та українською або російською. Від волонтерів почути відповідь моєю мовою можна було теж нечасто. Зате приємно здивувала пані Вікторія, яка заговорила українською в день нагородження національного конкурсу перед показом «Землі». Інші (зокрема, і місцеві журналісти) теж нею заговорили – здавалося, з поваги до члена журі національної програми Любомира Госейка, кіноісторика, що вже 20 років живе у Франції. Бо до того деколи здавалося, що це інша країна, й українську дехто вперше чує.
Що ж до найважливішої частини – було прекрасно. Український і міжнародний конкурс, програма «Загублений світ: Українське кіно початку 90-х», у якій можна було побачити фільми за сценаріями Куркова й Андруховича, нове кіно з Росії й Франції, та й повно спеціальних подій: щодня показували фільми, присвячені гостям фесту, презентували інші значні українські кінофоруми, такі як «Молодість» і Docudays, гала-прем’єри деяких нових фільмів (Moonrise Kingdom!! на який я, чорт забирай, не потрапив – бо показали в найменшому залі!), а ще – одеська фішка, за словами іноземних гостей – покази під відкритим небом. Людей збиралося неймовірно багато – і приходили саме на кіно, бо для декого було несподіванкою бачити Клаудію Кардінале чи Джеральдін Чаплін. Остання представляла на Потьомкінських сходах із живим супроводом оркестру City Lights – шедевр, що добряче продовжив життя кільком тисячам глядачів. Уперше дивлячись цей фільм, я так не сміявся – тут же було просто захоплююче!
Однак найкращою подією ОМКФ я би назвав уже згадану демонстрацію «Землі» Довженка. Новий власний саундтрек наживо виконувала ДахаБраха. В цьому випадку епітети можна підбирати безкінечно – але краще за нагоди таке побачити. Супровід без перебільшення геніальний – ну а в значимості «Землі» ніхто й не сумнівається. Поєднання цих двох елементів у винятковій злагодженості дало неймовірний ефект – і попри те, що фільм у вигляді, яким наш геній замислював «Землю», ми не побачимо ніколи (так як сам автор перемонтовував стрічку десятки разів, щоби пройти цензуру) – настрій, особливо передчуття навислої трагедії, здається, відтворений до неможливого точно. Саме з такою музикою треба дивитися цей шедевр, який інакше виглядає незрозумілим, адже підкоригований з метою віднесення до соцреалізму й перетворення в банальну пропаганду, якою «Земля» ніколи не була, і якою, однак, її досі бачать у світі. У цьому аспекті робота Держагенства з питань кіно та Центру Довженка по реставрації української класики справді неоціненна. Must see. У Києві цей же кіноперформанс, як обіцяють, буде представлений восени, а також вийде на DVD. Не проґавте!
(Обережно, є спойлери!)
Найцікавішим же для синефілів була програма «Фестиваль фестивалів». Тут зібрали переможців різних категорій із найпрестижніших фестів світу – Канни, Берлін, Санденс, Роттердам і т.д. Підбірка просто вау: я дуже шкодував, що не був на всьому фестивалі. З того, що пощастило побачити, найкраще – Amour Міхаеля Ханеке, останній переможець Канн. Один із цьогорічних шедеврів і одна з найвизначніших драм в історії кіно. Також must see. А загалом склалося враження, що ідею цієї програми вкрали в «Молодості». Там постійно представляли найкращі фестивальні фільми, а зараз хотілося навіть спитати в пана Халпахчі (директрора Молодості, що був тут у журі), що робитимуть цього року, бо ж Одеса їх випередила. Певно, дається взнаки конкуренція. Та й не дивно: «Молодість» – єдиний серйозний суперник ОМКФ в Україні. А останні вже хваляться, що випередили всіх інших за чисельністю аудиторії – запевняють, що їх відвідали більше ста тисяч чоловік. Однак за наповненням до «Молодості» Одесі ще рости й рости. Мабуть, таке досягається не відразу.
Східноєвропейські Канни – так просувають фест організатори. Схожості трохи є – море, сонце і чудовий клімат, а ще – повно зірок, принаймні за українськими мірками. Та одеський форум – очевидно глядацький, на відміну від Канн, де тусуються лиш професіонали-журналісти-критики (цього не завадило би знати нашій пресі, щоб не ставили дурних питань іноземцям). Тутешня атмосфера прекрасна й незабутня, і нам слід радіти хорошому фестивалеві, який є не тільки життєздатним, а й особливим. Тож не дивно, що режисер у журі заявив: Fuck Cannes! Vive Odessa!
фото © timer.od.ua
текст про Одеський кінофест © Богдан Жук
13 коментарів до “Шукаємо вартісне за кричущим рагульством”
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
Фестиваль, загалом, був чудовим. Паскудною була лише організація кемпінгу для літньої кіношколи – піклуючись про зовнішній пафос, організатори забули про студентів, яким не по кишені “бєспрєцедєнтна шикарниє намєра” в готелі “Брістоль”.
Усім, хто не був, радила б поїхати. Задоволення від кіновідпочинку незрівнянно більше, ніж від простого смаження на пляжі.
Як подія, можливо він і непоганий. Але диявол криється в деталях. Держава на цю хню витратила мінімум 4,5 млн. грн. Конкурсних робіт в українській частині було, якщо я не помиляюсь, 90. Премія всього лише одна 50 000 грн. А тепер давайте порахуємо 4,5 млн. / 90 робіт = 50 000 грн. Тобто кожна з конкурсних робіт могла отримати фінансову підтримку на рівні 50 000 грн. і розвиватись дальше. Такий фестиваль, це зовсім в жопу не те, що наразі потрібно – де майстер-класи, творчі майстерні і т.д? В нас що, споснори в черзі стоять щоб профінансувати створення українського фільму.
Зі сторони фестиваль виглядає як черговий привід для вигулу рагулів.
1,5 миллиона.
90 робіт було подано на конкурс, 18 з них відібрано. як правильно сказано вище, безпосереднє державне (з боку уряду) фінансування склало 1,5 млн грн. Також там докладалися міська й обласна влада Одеси. і там були, як згадано в тексті, кіноринок, пітчинг (тобто презентація кінопроектів перед колом продюсерів із різних країн з метою залучення до продюсування; крім того, там теж давали нагороду, і Влад Ряшин як член журі пітчингу обіцяв, що продюсери зацікавилися багатьма проектами); були і майстер-класи, і школа кінокритиків (минулого року там була сценарна майстерня), і інші речі. повірте, значимість фестивалів, як оцей, велика. а взяти і просто так відродити кіно – це не справа одного року. тим більше роздати купу грошей усім, хто вирішив робити кіно, – не дуже розумно. для цього є конкурси з державного фінансування фільмів. і за останні два роки Держагенство з питань кіно зробило дійсно чимало – так говорять самі кіновиробники
а че не было поста про спасібушечки?)))
Ой, не смєшите маї тапочькі – як часто в Одесі ви чули українську взагалі? Це переважно російськомовне місто, тому зрозуміло, чому волонтери розмовляли саме російською, так зручніше.
Мармулє, а чому мова йде в чоловічому роді, а автором вказані вас? Це Кутєпов писав, так?
На початку тексту написано, що я попросила колегу, який там був написати мені враження.
нє, не кутєпов
текст гарний, чому б не вказати авторство)))
Вказала.
думаю, більшість волонтерів (якщо не всі) володіють англійською. і іноземцям не з Росії відповідали саме нею. але ж українську в Одесі, певно, чують значно рідше, ніж англійську?
одкінофест закінчився 2ва тижні тому
забагато честі і досі його обговорювати
Що за кінофест без жодної кінозірки?