Тиждень моди: Срака-мотика
Срака-мотика! Вибачайте, але це перше, що спадає на думку при перегляді деяких образів з тижня моди.
Зате тепер ми знаємо, що в нас є свій локальний Дракула, причому одразу VIP. Так що це не просто срака-мотика, а віайпі срака-мотика.
Одним лиш поглядом може перетворити на камінь. Більшої драматичності може досягнути хіба що Санатан.
Ще я бачу, що тиждень моди у нас плутають не лише зі зльотом відьмаків, але й з карнавалом чи конкурсом краси у тій його частині, де дівчата змагаються національними костюмами, у кого більш чудернацький. На тижні моди перемогла ця дама з національним костюмом сміттєпереробного заводу у Крижополі.
Монро відібрала у когось пояс чемпіона з несмаку і вирішила його одразу ж продемонструвати. Не засмучуте мене, поверніть пояс Камалії чи у кого там ви його відібрали.
Пам’ятаєте анекдот про дівчинку, якій на голову впала цеглина, а вона ходить і посміхається. Столичні модниці посміхаються навіть якщо їм прострілила голову гігантська стріла.
Також відчизняний зліт модників розрадили своєю присутністю делегати з фільму про сімейство Адамсів (невідомий, але достатньо моторошний персонаж)…
…Крокодил Данді…
… та Чіп і Дейл з Гаєчкою у першому, дуже чорновому складі.
Далі буде…
56 коментарів до “Тиждень моди: Срака-мотика”
Коментувати
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.
НА пятом сверху фото не стрела. Нет. Это вантуз.
Та ні.Це шапочка-вуду.З кого зняли черепок?
Ой та ні!-то страуса дупою натягли на голову!
в крокодила-данді подерті штани!!!!
это от эстетического напряжения.
То вентиляція-дихальце жеби не позлипалося та не впріло.
у Данді в корічневому на ширінці дермантін відклеївся…чи що?
зато у него из крокодила куртка! Ему и с порваными штанами теперь можно 🙂
где они всё это покупают??? я за всю свою жизнь не видела в магазинах подобного
И не увидите! Потому что ведь они ДИ-ЗАЙ-НЕ-РЫ! Это ж их шаловливых рук и воспалённого мозга творения!
та ні вони з-за кордону це ввозять під назвою секонд-хенду.
Из найденного в сети: красоту не спрячешь и не пропьешь!
Ой, зачем же такие брови?!?!?!???
Вчора в ТСН був істеричний репортаж про те, як загинається українська мода, бо ми, жлоби невдячні, не купуємо їхні витвори! А ходимо по всяких Зарах, яких спонсорує іспанська держава! Андре Тан ледь не плакав у своєму бутіку!
Ось і відейка. http://tsn.ua/video/video-novini/veduchi-1-1-podililisya-vrazhennyami-pislya-defilyuvannya-scenoyu-tizhnya-modi.html?type=2 Всі дивіться і відчувайте болючий сором.
були б вони скромнішими в плані цінової політики, то може й одягались би у них не тільки представники бомонду
Я й даром не хочу їхні речі, якщо вони виглядають так, як на фото. У магазинах Андре Тана теж якась херня на вітринах
Андре Тан таки сильно розкатав губу і взагалі… може думає, що якщо засвітився в ящику, так уже все можна? і гроші зі славою прям так і прийшли і повелились надовго.
В мене є одна знайома швея, гарно працює. Так от, всім молоденьким наказує обходити ателье цього “дизайнера” десятою дорогою. Туди набирають на випробувальний термін і потім звідти просто виганяють на вулицю (нібито шити не вмієте, всі шви криві…). Про оплату й мови не йде. І так кожен сезон на нову колекцію.
Є в нас хороші дизайнери, але мало і вони таки ще дорогі (бо мало).
Так ті ж розмови і про сучукрліт ведуться. Нах ви мені думаю нужні,щоб я читав вашу брєдятину.
ну чого ж, в сучасній українській літератутрі є багато класних авторів, той же Василь Шкляр чи Юрій Андрухович
прочитайте “Залишенець” або “Ключ” Шкляра, дуже класні речі
Може мені ще “Лізину Калюжу” замість Оззічки слухать?
я всього лише порадила, а не віддала наказ. читайте собі на здоров’я все шо вам подобається
…але переважна більшість – третьосортне фуфло типу Карпи, яка дрочить на підлітка і чекає, коли він виросте, щоб її трахнути, або ж дочки андруховича, в якої героїня сидить на унітазі, поки під вікном знову-ж таки хтось дрочить.
О,я тут згадав що зятьок Андруховича Бондар теж написав цілу статтю про те яке велике значення в його младые годы мало дрочилово.))
Ти диви, ще й знайшов це откровення.
http://gazeta.ua/articles/opinions-journal/_svoemu-pershomu-seksualnomu-dosvidu-zavdyachuyu-mihajlovi-gorbachovu/358414
+ 100 000 000! Я цю заразу бачила особисто… очі мої очі…
Нє, я про шо. Фрагментарно щось можна вишукать,але я єбав це робить.
Оно як їх усіх гарно надурили жидочки з “Хвакту”. Кого мені там читать,я вас просю,чого я від них наберуся.
кого надурили? ми не в курсі
дуже класні, за винятком хіба того, що Шкляр пише хтозна-якою мовою, але тільки не українською
Наші “дизайнери” можуть продовжувати ридати,вони це вміють.А ось ви бачили що небуть у Андре Тана із повсякденного одягу?Я ні.
у Дрім Тауні є його магаз. Зазирни))))
Я бачила,є у нього повсякденні нормальні речі. Я навіть маю три його одежинки, куплені на великому розпродажі під новий рік – сподобалися. Тільки от окрім гарного виду і якоїсь цікавої фішки, у одної кофти доста фуфлова якість. Як на дизайнера його рівня, це неподобство!
Ще проходила сьогодні повз магаз Айни Гасе. Ціни конкурентні, але дизайн…Воно навіть на манекенах не сиділо, все стирчить як сідло на корові. Всередину зайти посоромилась, була б там єдиною відвідувачкою.
Хельга, +100500.
Якби навіть речі сучукрдизайнерів коштували 5 коп, я б їх ігнорувала. якби навіть книги сучукравторів коштували 5 коп, я б їх не взяла у книгозбірню. до речі, в Шкляра “недопис”, занадто казковий фінал, див., зокр., В. Панченко. Дереш узагалі вишукує американські оповідання, переклалає їх гуглем і видає за свої. Андрухоїд вкупі з Жаданом: Кращим їх твором було те, що вони напилися у відомій кнайпі й почали кричати: “Ви – ніхто, а ми – всьо!”, і міцні студенти хотіли поправити їм обличчя
Шкляр практично всього Ворона списав з мемуарів і “Холодного Яру”. Від себе, мабуть, придумав тільки про “сраченя” і не дуже вдало реалізований прийом скакати по сюжетних лініях. Більше я в Шкляра нічого не читала, і ознайомившись з анонсом нової книги про шпигуна, й не буду – там повний кал, знову ж таки замішаний на сексуальних фантазіях старого алкаша. Андрухович, судячи з інтерв’ю та цієї твоєї історії (до речі, я не в курсі…), теж кретин ще той. Ото й дійсно, “чого я від них наберуся?” (с). Ще ж стільки старих книг не перечитано, українських-таки.
Я прочитала Юрка Вінничука Танго смерті та Андрія Куркова Львівська гастроль Джіма Хендрікса. Досить пристойно.
Це я маю на увазі гастролі шановного Андрухоїда Острозькою акамедією 2006 – 2008 років. На жаль, за нього та Жадана заступився мій брат, коли на виході з кнайпи “Пиво-води” міцні студенти, яких обізвали, перепрошую, г*ном, хотіли їм розгладити губи. Тепер же мого брата там нема, то й Андрухоїд не ризикує приїжджати. А щодо єврейського “Хвакту”, то я й сама заінтриговано жду пояснень.
Жіночку на першому фото цілком можна запихати в її торбинку.Така файна річ.Окрім дракули та відьмаків на фото 8 стариган схожий на живого мерця,от тільки вчора бачила в серіалі.До речі хто це?
1) Дракула похож на малолетнего гота, черный, пафосный, с ободранной жопкой йети на руке.
2) Барышня в фиолетовом платье жуткой конструкцией на голове пытается уравновесить гипертрофированную юбку-годе.
3) Татуированный чувак около сВинярской симпатичен, хоть и одет чудаковато.
4) Хорошая, красивая и качественная одежда украинских производителей есть, но она не имеет ничего общего с гламурными дезигнерами-завсегдатаями страниц рагулей. Стоит кстати она хоть и не дешево, но и не заоблачно. Я купила себе этим летом летнее платье от одного черкасского производителя (не нравится мне слово бренд, слишком оно пафосное)за 700 грн и летний брючный костюм за 1000 грн – цены совсем не маленькие, но с бешеными тыщами за синтушную тряпочку от какого-нибудь Санатана не сравнить. По крайней мере аналогичная хорошая импортная вещь или вещь, пошитая на заказ, обошлись бы не дешевле.
5) В современной украинской литературе кала хватает, особенно Карпа и Дереш. Но и хорошую вещь найти реально, если как следует поискать. Однако хочу заметить, что дрочерских фантазий старых алкашей и полной хуиты, замешанной на ЧСВ, хватает и среди зарубежных современных пейсателей. Вот взять хваленого “Улисса” – когда там автор со смаком расписывает на полстраницы тонкости пердежа главного героя, то это ж нибацца “современное искусство”, а когда такой же херней страдает автор украинский – то он убогий. Или знаменитая “Осиная фабрика” – подросток-трансгендер заживо поджигает кроликов, устраивает пытки насекомым и фантазирует о своем пенисе, лежащем в баночке у его отца. Чем не говняная книженция? Но нет, не троньте, “это же искусство, это постмодернизм, вы быдло, если не понимаете глубинного смысла этих артистических приемов!” А когда херню пишут свои соотечественники, то почему-то их не оправдывают тонкими артистичекими приемами, а честно пишут: “хуйня полная”. Вот это мне непонятно. Лично для меня почти вся современная литература – это огромная куча вонючего говна, в которой иногда проскакивают жемчужины.
Завдання сучасного мистецтва – провокувати. Кожен автор для своїх сучасників був провокатором. А через пару (сотень) років підходи змінюються і щось ми вже не розуміємо (типу адюльтерів Кареніної чи Боварі і з чого стільки драми?), а щось просто відпадає, як нецікаве. Тому за нинішніх наших письменників скажуть вже, мабуть, наші діти чи внуки. І хто їм запам”ятається, навіть якщо чимось бридотним, той буде в “дамках”.
Пи.Си. Мені особисто Роздобудько подобається, але вона без претензій на серйозну літературу. А ще, я вишуковую в бібліотеці книжки з “Коронації слова”, вони вже “відібрані” і більшість дійсно непогані.
Да ладно. Я, наприклад, в страшному сні не назвала б якісь такі збоченства крутим постмодернізмом для небидла, хоч скільки б богемні придурки не билися в екстазі від них. Гівно є гівно. Хоча я цих знаменитих книг не читала (чомусь мені під руку завжди попадались тільки нормальні знамениті книги), може, вони значно цікавіші й не такі дешеві, як дерешня андруховська, тоді можна було б не чіплятися до збоченств. Таланти іноді бувають збоченцями. Просто зовсім інша справа, коли нездара починає одразу з першої сторінки писати про збоченства, щоб пошвидше привернути увагу.
Я бы такое тоже не читала, но они были обязаловкой в курсе “История литературы” в универе, раздел “Модерн и постмодерн”. Были и более пристойные вещи, но самое мерзкое врезается в память больше всего. И нельзя было выражать по отношению к этим произведениям ничего, кроме священного трепета и пиетета, иначе сразу получишь клеймо тупого быдла, гнобящего искусство.
От я таки за Улліса вступлюся.Да, воно незвичне, як авангардне музло, треба в’їхать просто. Цікавий роман тим що там кожен розділ написаний в іншій стилістиці. Мені найдужче сподобалась стилізація під старовинну мову,наприклад. Останній розділ це здається перший в історії літератури “потік свідомості”,котрий потім почали копіювать.
Хоть чего-то, отдаленно напоминающего сюжет и смысл там я не увидела, зато пришлось писать работу по “Наследованию звуков в Улиссе” – сиречь по пердежу. Фу, гадость.
Ну і відсталі ми люди.Я от і сучасних художників зовсім не розумію.Прийду на виставку,подивлюсь на інсталяцію живих мух в склі або чебурашок в космосі,послухаю лекцію про глибокий зміст цього лайна від мистецтвознавця,та й гадаю яка я темна.Певно без горілки і не зрозумію.
Повністю розділяю ваш думку хуанита стосовно сучасної літератури.Скаладається враження,що чим більше помиїв вихлюпне письменник в своїй книзі,тим більш він талановитий і цікавий.В романі збочення – це норма життя,ми ж всі із тарганами в голові,нормальних головних герої не існує.А щодо української сучасної літератури то тут просто меньший вибір,тому і концентрація літературного гімна значно вища.
Да, я тоже за инсталляциями и перформансами часто не вижу таланта и собственно работы – ведь изобразительное искусство это совсем не легко, оно требует долгих лет практики и учебы, а не просто вылить на холст краски, отпечатать там свою жопу и все, шедевр на века, художник готов.
Це стандартно для нашої системи освіти. Пам’ятаю, у школі треба було завжди вгадати саме той “задум автора”, який помітили відомі критики або хоча б сама учителька. Інакше – сідай, три.
+ 100. Плюс до того в універі у “незгодних” завжди пропадала кудись особова справа. І у відділі кадрів “не знали”, куди саме та особова справа пропадала… Аж поки проректору – близькому другу Андрухоїда – не було сказано, що цим випадком може зацікавитися Європейський суд. Тоді особова справа вискакувала з якогось кутка і з пафосом за допомогою вірної секретутки жбурлялася в обличчя скромному автору цих рядків…
Я еще помню эпизод из универа – идет лекция по суч.укр.лит., и лектор такой “Вот писатель такой-то написал очень оригинальную книгу, жизнь и мир глазами кота, живущего в доме у учителя, уникальный сюжет, первый в своем роде, бла-бла-бла…”. Тут сразу несколько человек с факультета востоковедения: “Постойте, но ведь давно есть такая книга – “Позвольте представиться, я – кот”, написал японец Нацумэ Соусэки еще в мохнатых годах, начале 20 столетия. И весь сюжет такой же, как вы описали. Так это украинский автор – плагиатчик!”. И препод, не меняясь в лице: “Так весь постмодерн – это сплошное наследование. Плагиата не бывает, бывает творческое цитирование!”. Вот такие вот взаимоисключающие параграфы и оригинальное творческое воровство. А имя того автора-плагиатчика я забыла, к сожалению.
Тащемта, щодо “Хвакту”. Ну, видавництво ж таке було,яке позиціонувало себе як форпост української книги.(ясно,хто там заправляв)
Розводили лошьйо (чи як собачник влучно визначив:”узкая прослойка украиноязычной интелигенции”) на бабки,приправляючи це пиздежом про високі матерії.Молодим авторам не платили нічого,це всі знали.Ті просто були раді мацать свою книгу.Але викрилися і більш цікаві речі.
http://gazeta.ua/articles/people-and-things-journal/_duzhe-treba-30-tisyach-dolariv-mi-tobi-40-tisyach-vernemo-tilki-pozich/502956
А це Забуга ще й виправдовує Фінкельштейна.
http://gazeta.ua/articles/people-and-things-journal/_bilshist-zhahlivih-rechej-u-nashij-krajini-roblyatsya-ne-zi-zlogo-umislu-a-z-ele/502961
Ну а цю хуйню не читайте. Просто з чого все починалося.
http://www.day.kiev.ua/uk/article/cuspilstvo/leonid-finkelshteyn-naystrashnishe-pozbutisya-svoieyi-istoriyi-kulturi-i
Хе, може то пані Ірена Леопольдівна в окулярах і в своїх шкіряних штанцях?
про авторів. Я думала, дослідження Ігоря Мицька непогане. тут відвідую бібліотеку й запитую книгу про друковану культуру Волині 17-го століття – Карпінського. І що б ви думали? Слово в слово Мицько! просто Карпінський у свої 26 помер від серцевого нападу. Невже це значить, що можна красти? До речі, ніколи не вгадаєте, хто в Мицька був науковим керівником!
Андрухович, мо? 🙂
То всьо фігня, а пальтішко у Дракули зачотне:) Я б собі де таке підсобила. Люблю коли народ шарахається:))))