АМБ: Трагедія, хайп та видовища, “какая разница”, закриття UATV

ЗРАДИ: безуМОВНІ РЕФЛЕКСИ

Мовне питання – одне з небагатьох, яке щоразу дає гарантований результат в радіоактивних срачах по всьому інтернету з ефектом зараження не меншим аніж після аварії на ЧАЕС.

Цього разу все бомбануло з потрійною силою, бо наші законотворці раптом взяли і зареєстрували аж три мовні законопроекти, немов візуалізуючи байку Крилова “Лебідь, щука і рак” (причому два з них були зареєстровані в один і той же день 19 січня 2017 року). Стався той самий випадок, коли законопроекти на захист української, а мову від ефектності подачі одбирає.

Проте одібрало все-таки ненадовго. Соцмережі поплавило просто миттєво, вони навіть на один мовний законопроект завжди реагували трохи більше ніж енергійно, а тут цілих три – “Про державну мову”, “Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні” і “Про мови в Україні”.

Усього у цих законопроектів аж 73 ініціатори, хоча декілька імен повторюється. Очевидно, що нічим іншим у ВР так не переймалися як мовним питанням, котрим перед нашими носами трусять щоразу, коли треба відволікти від чогось важливішого.

Відволікли  не те слово і ми зупинимося лише на одному з законопроектів, на першому. За ним українська мова стає обов’язковою чи не скрізь (тут, звичайно, не можемо не жахнутися – як вони могли? в Україні?!), але з тією поправкою, що все це стосується виключно позаприватної сфери – держорганів, освітніх закладів, змі, сфери обслуговування, всіх тих місць і ситуацій, в яких україномовні все ще чують “а па-рускі павтарітє?” та “і так поймут”.

Зрештою, цю проблему взяли і поставили руба, радикально, швидше за все це нічим позитивним в плані прийняття закону не скінчиться (і здається саме для цього законопроекти і роблять такими радикальними), але добро ж має бути з кулаками. Просто добрим словом державні мужі в плані захисту української мови (тільки вдумайтеся в дикість того, що її треба захищати) так за 25 років ні на що й не спромоглися.

Блогосфера заклякла і миттєво вирішила, що окрім відверто карикатурних “мовних інсперкторів” найстрахітливішою частиною законопроекту стала вимога обов’язкової української від ЗМІ (навіть від сайтів тепер вимагають українську версію).  І тут ті, хто не дивиться телевізор, наперед почав страждати від того, що телевізор стане україномовним. Це одразу ж назвали ледь не геноцидом і стали проводими паралелі з насильницькою русифікацією.

Котики, насильницька русифікація передбачала масові розстріли, висилки в табори, примітивізацію українського словника на рівні державної політики і боротися з нею неможливо було навіть через самоспалення (до речі, 21 січня якраз була річниця самоспалення Олекси Гірника на знак протесту проти русифікації), а ви сидите в бложеках і дивуєтеся, чому кількох гнівливих реплік недостатньо, щоб зупинити наступ української мови, яка насправді в умовах нашої держави виживає всупереч, а не завдяки.

Як би сумно і болісно не було їм це визнавати, але страждання російськомовних ними надто переоцінені, а боротьба насправді спрямована не на захист власних прав, а на те, щоб права української, не дай Боже, не розширилися.

Для цих людей українська не є мовою можливостей і тому вони навіть не приховують свого агресивного до неї ставлення, тож наступного разу у суперечках з такими людьми поставте собі питання – навіщо поступатися своїми інтересами на користь тих, хто твої ні в що не ставить?

Друзі, раз на тиждень я пишу про зради блогосфери, продовження можна почитати тут – Як мова, еміграція та дешеві авто змусили страждати українців.

Останні успіхи Ані Лорак

Не можна просто так взяти і не почати тішитися з успіхів нашої *зди.

Маю надію, що наступним кроком буде освоєння Колимського краю. Магадан завмер в очікуванні.

Мовчання

Не про те Скорсезе зняв фільм “Мовчання”, не про те. І одна українська зірка на прем’єрі це одразу довела – дивишся на неї і… бракне слів.

А фільм хороший, там не стільки про віру, скільки про межі, які ми переходимо, дозволяють нам це чи ні. Ну це нмд.

І про культуру

Я тут поміняла аватарку на фейсбуку рагу.лів і раптом згадала, що забула зробити черговий камінг-аут, коли вас там назбиралося понад 60 тисяч (кожні 10 тисяч святкую камінг-аутом).

Мене цікавлять і притягують не лише рагу.лі і про частину з цього я пишу (точніше роблю підбірку візуальних вражень) на сайті culture.ua, найсвіжіше з якого ви бачите на картинці. У фейсбуку він називається просто КАЛЧА

У київському метро помічено жінку-солодку вату.

Квартира в стилі бикоко

Якщо ви зайвжди мріяли пожити в маленькій Італії, то тепер у вас є такий шанс!

У Києві здають в оренду “ексклюзивну квартиру в “Римському” стилі з неординарним унікальним дизайном”. Тут не посперечаєшся, дизайн настільки унікальний, що відбирає мову. Це не квартира, це заповідник золотих диванів.

І я навіть розумію задумку Бога, в цьому випадку – він дав грошей власнику квартири, щоб компенсувати нестачу смаку. В світі ж має бути баланс.

Деталі оздоблення можна розглядати безкінечно: від “Створення Адама” на стелі (добре, що Мікеланджело не дожив) до похнюпленого бюстика на каміні, який втомився всю цю красу споглядати.

Читати далі: там ще трошки прекрасного

Міс Свінниця

Зараз буде злий пост і я дуже прошу вас утриматися від боді-шеймінгу (критики дівчат за зайву або не так розміщену по тілу вагу), тому що справа взагалі не в цьому.

Мені надіслали фото з чергового конкурсу, що проходить у Вінниці. Я видихнула і зрозуміла, що ці м’ясофабрики мене дуже виснажують, тому що вони проходять по всій країні ледь не щотижня, тьолочки на них біжать аж підскакують, тому що кожна вірить, що до Голівуду після перемоги рукою подати, а як ні, то пісєчка зростає у вартості з кожним титулом, а проводять ці конкурси їх зазвичай люди… ну ви там побачите на фото.

Це фото для привернення уваги. Ви точно зачепитеся за нього оком тому я його і поставила.

Українські конкурси краси, безглузді та нещадні. В першу чергу тому, що роздягають навіть тих дівчат, яких мали б відсіяти на першому етапі. Чим це пояснити? Окрім як неадекватністю організаторів, я не знаю як.

Коли я дивлюся на знімки відборів на конкурсах краси, я усвідомлюю, що на фото не я, але соромно від видовища чомусь мені.

І тут головне.

Чомусь в жюрі в регіональних конкурсах краси суддями виступають такі прекрасно круглі люди, які чомусь вирішують, що саме вони достойні судити купу юних дівчат у купальниках. Вони погоджуються на суддівство в цьому конкурсі не завжди адекватних представниць слабкої статі і роздягають навіть тих, з ким і в одязі все зрозуміло.

Вони добровільно пробивають дно і переконана, що при цьому почуваються абсолютно нормально – ну а шо такова пасматрєть на тьолочєк в купальнику, щоб потім одній з них дати титул, який за великим рахунком нічого в її житті не вирішить.

Читати далі: там ще небагато