ЗРАДИ: безуМОВНІ РЕФЛЕКСИ

Мовне питання – одне з небагатьох, яке щоразу дає гарантований результат в радіоактивних срачах по всьому інтернету з ефектом зараження не меншим аніж після аварії на ЧАЕС.

Цього разу все бомбануло з потрійною силою, бо наші законотворці раптом взяли і зареєстрували аж три мовні законопроекти, немов візуалізуючи байку Крилова “Лебідь, щука і рак” (причому два з них були зареєстровані в один і той же день 19 січня 2017 року). Стався той самий випадок, коли законопроекти на захист української, а мову від ефектності подачі одбирає.

Проте одібрало все-таки ненадовго. Соцмережі поплавило просто миттєво, вони навіть на один мовний законопроект завжди реагували трохи більше ніж енергійно, а тут цілих три – “Про державну мову”, “Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні” і “Про мови в Україні”.

Усього у цих законопроектів аж 73 ініціатори, хоча декілька імен повторюється. Очевидно, що нічим іншим у ВР так не переймалися як мовним питанням, котрим перед нашими носами трусять щоразу, коли треба відволікти від чогось важливішого.

Відволікли  не те слово і ми зупинимося лише на одному з законопроектів, на першому. За ним українська мова стає обов’язковою чи не скрізь (тут, звичайно, не можемо не жахнутися – як вони могли? в Україні?!), але з тією поправкою, що все це стосується виключно позаприватної сфери – держорганів, освітніх закладів, змі, сфери обслуговування, всіх тих місць і ситуацій, в яких україномовні все ще чують “а па-рускі павтарітє?” та “і так поймут”.

Зрештою, цю проблему взяли і поставили руба, радикально, швидше за все це нічим позитивним в плані прийняття закону не скінчиться (і здається саме для цього законопроекти і роблять такими радикальними), але добро ж має бути з кулаками. Просто добрим словом державні мужі в плані захисту української мови (тільки вдумайтеся в дикість того, що її треба захищати) так за 25 років ні на що й не спромоглися.

Блогосфера заклякла і миттєво вирішила, що окрім відверто карикатурних “мовних інсперкторів” найстрахітливішою частиною законопроекту стала вимога обов’язкової української від ЗМІ (навіть від сайтів тепер вимагають українську версію).  І тут ті, хто не дивиться телевізор, наперед почав страждати від того, що телевізор стане україномовним. Це одразу ж назвали ледь не геноцидом і стали проводими паралелі з насильницькою русифікацією.

Котики, насильницька русифікація передбачала масові розстріли, висилки в табори, примітивізацію українського словника на рівні державної політики і боротися з нею неможливо було навіть через самоспалення (до речі, 21 січня якраз була річниця самоспалення Олекси Гірника на знак протесту проти русифікації), а ви сидите в бложеках і дивуєтеся, чому кількох гнівливих реплік недостатньо, щоб зупинити наступ української мови, яка насправді в умовах нашої держави виживає всупереч, а не завдяки.

Як би сумно і болісно не було їм це визнавати, але страждання російськомовних ними надто переоцінені, а боротьба насправді спрямована не на захист власних прав, а на те, щоб права української, не дай Боже, не розширилися.

Для цих людей українська не є мовою можливостей і тому вони навіть не приховують свого агресивного до неї ставлення, тож наступного разу у суперечках з такими людьми поставте собі питання – навіщо поступатися своїми інтересами на користь тих, хто твої ні в що не ставить?

Друзі, раз на тиждень я пишу про зради блогосфери, продовження можна почитати тут – Як мова, еміграція та дешеві авто змусили страждати українців.

Коментувати