Золотий Хрін

Друзі! Я обіцяла вам і я дотримуюся свого слова.

За два тижні в Україні вперше буде пройде почесна церемонія вручення Золотого Хріну (в жодному разі не “хрОну”, ми ж не про ботаніку) за найгірший опис сексуальної сцени в художніх текстах сучасної української літератури. Пишаймося, бо наша література нарешті доросла і до такої премії.

Кому цікаво ознайомитися з кандидатами, гортайте картиночки.

Кандидат перший – Любко Дереш. Спустошення. Роман.

І далі просто цитую:
Я — кабан у пошуку трюфелів. Розриваю рилом твоє коріння, рохкаючи від задоволення, ідучи на запах.
Ти — жарівня, біля якої нестерпно лежати нерухомо. Тебе хочеться замучити, як мучать на повільному вогні шматки свинини. Ти вся тхнеш цибулею, що нею, грубими шматками, посипають червоне м’ясо. Ти вся мокра від соку — соку м’яса і соку цибулі. Тебе треба натирати сіллю, поки твоя шкіра не стане червоною. Я кусаю тебе все сильніше, а ти шипиш, але не відпускаєш, а лише притискаєшся міцніше.
Тебе хочеться проштрикнути. Пробити, як пробивають багром тушу тюленя. Я б’ю твою тушу, безсило розкинуту на цій прямокутній крижині готельного ліжка, б’ю її у нестямі, і мені байдуже, що наше ліжко своєю спинкою лупить у стіну, яка межує з номером Чапи, байдуже, що ти стогнеш з кожним ударом так, наче тобі видирають серце, а коли мені здається, що зараз я просто зламаю в тобі цю тупу палку, якою я хочу забити тебе до півсмерті, я виймаю багор і ти смокчеш його, масного від крові й тюленячого жиру, а Венеція так міцно стискає мені скроні, що не дозволяю тобі зупинитися, доки ти не починаєш захлинатися — тоді я падаю біля тебе, здригаючись у конвульсіях, весь у шерсті й крові, розтерзаний, з простріленою головою, покусаний скаженими собаками, загризений дикими псами на смерть.

* * *

Якщо коротко, то моє враження від усіх кандидатів таке, яким його описав кандидат други – я волала і волала. Мало не повилазили очі. Але не відволікаємося.

Кандидат другий – Сашко Завара. Песиголовець. Роман.

Почитайте, насолодіться шкіряними палицями: твердими веселками та іншими гострими словоформами автора.

Кандидат третій – Наталка Сняданко. Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма. Роман.

А якщо коротко, то “Він, вона і праска, з якої вислизнув прутень”. Чи прутень вислизнув з підлоги? Важко зрозуміти.

Кандидат четвертий – Олесь Барліг. Звірі подивляться замість тебе. Збірка квір-п’єс.

Так і хочеться запитати “Хлопче, що з тобою не так?” але боюся, що на сцену вийдуть лісові звірі.

Але найгірші сцени сексу – ті, що не закінчуються ніяким сексом взагалі.

Кандидат п’ятий – Іван Байдак. Тіні наших побачень. Оповідання.

Іван, на ніякому сексі чи ніякому не сексі розуміється як ніхто. Він вийшов.

Кандидат шостий – Василь Шкляр. Троща. Роман.

Убивця-садист, який гвалував незайманих учительок-комсомолок відкриває для себе губи, що пахнуть зеленою кров’ю Лободи.

Про Лободу я якось ніколи не сумнівалася.

Кандидат сьомий – Олександр Михед. Транзишн. Оповідання.

Дочитуючи другу сторінку, я теж починаю потрохи “брехати собакою”.

Ну і без поезії нікуди!

Кандидат восьмий – Євгенія Чуприна. У шубі на стиглому тілі. Вірші.

Авторка плює і сцить не тільки на фігуранта своєї поезії.