M1 Абищо Awards
Про М1 Music Awards я можу сказати, що дарма вони у своїй назві обмежилися словом music, тим більше, що частина з переможців до музики має дуже віддалений стосунок.
Це було M1 Абищо Awards.
Видовищно і нещадно, особливо в розрізі заєбошених луків.
Нарешті Вінярська доросла до того, щоб у якості аксесуарів використовуватися щось інакше за свої масивні груди.
Хоча, мушу визнати, їх важко чимось перекрити. Втім, образ бракованого аніме з цим справляється пречудово.
Той випадок, коли автозасмаги найбільше пішло на обличчя, вже менше на руки і зовсім не пішло на ноги.
Цікаво, як цей “пантон” виглядає у роздягненому вигляді.
ЦУМ: відкриття
Красівий ЦУМ красіво открилі, – так називається один з фотозвітів про світську тусівочку в універмазі імені Ахметова. І з таким заголовком не посперечаєшся, особливо якщо згадати цитату Подерв’янського “лєбєдь красівий, як лєбєдь, а обізяна, как обізяна”.*
Вийшло і правда красіво. І, головне, своєчасно, бо якраз побіцяли підняти мінімальну зарплату до 3 тисяч, тож у людей тепер більше шансів назбирати грошви на хоча б мінімальний шопінг там.
* Африкан Свиридович. Ну от смотрітє, от ви говоріте, шо Валька некрасіва, а лєбєдь красівий?
Саломон Самсонович. Красівий.
Африкан Свиридович. А от давайте, шоб у вас була така шия, як у лєбєдя, отакі лапи красні і пір’я кругом, тоже красіво, а? Шо мовчите, скуштували хуя? Так і остальноє: лєбєдь красівий, як лєбєдь, а обізяна, как обізяна. Хулі не ясно?
Коли позуєш як професіональний шоппер.
Сукня “непорозуміння”.
Для ефектності виріз же однозначно мав би бути вище.
Дитячий показ: дітей варто прибрати від екранів
З цих фоточок, що ви бачите у прев’ю, ви навряд чи здогадаєтеся, що писати я буду про гостей модного показу для дітей. Важко осягнути, що ці люди прийшли насамперед на дитячий захід. Вони навіть мене своїм видом травмують, що вже казати про ніжну психіку.
Прямо бачу як над ними неоновими літерами горить напис “ми прийшли на дитячий модний показ, щоб показати, яке жорстоке життя після того як виростаєш”.
Президентська фреска
Як думаєте, ці фрески в порошенківському храмі – це фейк* чи Пшонці треба терміново кінчати життя самогубством, бо таких висот він так і не сягнув?
Той випадок, коли для манії величі єдине виправдання – велич психічних розладів.
* Насправді це не фейк.
Думки розділилися: частина з вас зачудовано розкрила рота, частина вдягла костюми знавців традицій іконопису. Останні почали доводити, що президент на таку забавку має повне право, що раз вже у нього є капличка, то чому ж не розмалювати її як йому заманеться, що гетьманів теж малювали на іконах і взагалі багаті сім’ї замовляли собі такі портрети неоднразово.
І тут хочеться сказати: “Хей! А в якому столітті це було?” Господи, та тоді люди жили в іншому часі, тоді навіть селфі не було, а ви гадаєте їм не хотілося зафіксувати свій прекрасний лик для нащадків? І що може бути кращою гарантією збереження лику, аніж ікона чи фреска у святому місці? Це вам не Інстаграм з його ненадійністю.
Звичайно це все несерйозно) Але калькувати норму одного часу і накладати її на інший — не менший нонсенс. В результаті так і виходить, що колишнє рококо як тільки до нього торкається рука українського жлоба з грошима достатніми, щоб це рококо відтворити, перетворюється на бикоко.
Найсумніше в цих імітаціях шику, сяйва і бурлеску минулого в тому, що переважна більшість цих людей просто нездатна помістити себе в реальність адекватну і співзвучну плину часу. Що гірше так це те, що якщо вони не здатні відповідати своєму часу у аспекті почуття прекрасного, обираючи “культурні милиці” отримані у спадок з минулих сторіч, то що говорити про інші аспекти, а найдужче про розуміння того, чого потребує сучасна держава, а не умовна Київська Русь?
Втім про Порошенка в цьому плані ми не дуже переймаємося, все-таки його бізнес доводить, що багато в чому він живе в теперішньому. А фреска… Ну вона виглядає як така собі порція галоперидолу, щоб якось заспокоїти манію величі.
ГОЛОДОМОР: треба пам’ятати
Не хочеться на цю тему писати неприємне, але може це шось змінить.
Нашим політикам час зрозуміти, що останнє, що треба робити у сумні річниці, це вивішували свої фото з сумними обличчями, навіть якщо ви сходили до меморіалу. Вивісіть фоточку меморіалу, а не себе на фоні, раз вже так хочеться. Такі зйомки в нашій країні ще не навчилися робити добре навіть на рівні президента, не те, що на рівні починаючих політичних рухів. Виходить так неоковирно і неприродньо, що тепер я у стрічці бачу більше хіхіксів, ніж згадок про Голодомор.
Хоча нам треба пам’ятати, які страшні випробування пережила наша нація. Знати більше про селянські повстання, про Голодомор, як спосіб їх придушити, про 37 рік, який був не менш жахливим навіть на фоні недавнього 32-33, про людей, які до смерті мали мішок сухарів на горищі, хоча й жили вже в незалежній Україні, про те, що у 89 році у деяких областях, серед тих, хто досягнув пенсійного віку майже не було тих, хто народився на цій землі. Це не минуле, це частина нас зараз, інакше бути не може.
“В людей від голоду наставали глибокі зрушення психіки, здоровий глузд залишав їх, меркли природні інстинкти. Люди переставали бути людьми. Люди їли людей. Їли своїх дітей!!! Про це не раз розповідали нам дорослі, заклинаючи берегтися, не даватися нікому, не заходити в чужі хати, нікому не вірити…
За зиму 1932-1933 року в селі з’їли всіх собак, котів і щурів. Переловили ворон і горобців. Корови, свині, кози ще раніше були забрані й вивезені начисто. Щодня на цвинтар відвозили мертвих десятками. Нас, малих, це вже не лякало”.
Це уривок з книжки, яку тато дав мені коли мені було 10 років. В той момент бабуся вже трошки розповідала мені про те, що до них приходили якісь люди і забирали їжу, коли вона була маленька. Я не розуміла як це. Я досі не розумію як це, коли читаю цю книгу зараз, я просто про це знаю. І це страшний біль, але він необхідний.
Вся книга тут – goo.gl/cBDT8i
Повний луцький фешн
В Луцьку стався… ммм… повний фешн.
Фешн у наших реаліях як герпес – то ховається в глибинах організму, нічим себе не виказуючи, то проявляється у всій красі в найнеочікуванішому місці. Цього разу в Луцьку.
Так, це не хвойдарня, це модний показ.
Правда, чомусь у нас називають модним показом демонстрацію асортименту секс-шопу, але така вже наша регіональна мода, що поробиш.
Жінка третього тисячоліття 2016
Є ще жінки у третьому тисячолітті!
Отже, у попередньому пості ви бачили як премія “Жінка третього тисячоліття” стартувала, а зараз я покажу вам до чого вона доросла.
Якщо це жінки третього тисячоліття, то можна мені якесь інше обрати?
Передоз шиком і блиском.
Ретро: жінка третього тисячоліття
У мене приступ ностальгії. Прочитала тут, що Марина Порошенко стала “жінкою третього тисячоліття” і згадала як відкрила для себе цю премію. Тож, давайте перемотаємо час на 8 років назад і подивимося на тогочасний бомонд. А я поки пошукаю фото цього року.
От я живу у третьому тисячолітті і вважаю, що я жінка третього тисячоліття, а у наших світських левиць з цим набагато складніше: їм обов’язково подавай титул і лише тоді вони будуть спокійно собі існувати.
Як виявилося, жінка третього тисячоліття – це не жінка, яка живе в третьому тисячолітті, а “знакова постать, що гармонійно поєднує успіхи в особистому та професійному житті, є оберегом родини, обіймає високі посади чи має власний бізнес, реалізовує себе творчо, допомагає суспільству і залишається насамперед жінкою, хоч би яким тернистим був її шлях до поставленої мети”. Знаєте хто у нас гармонійно поєднує успіхи блаблабла? Ну цього року це Катя Бужинська, наприклад, ну і Оксана Байрак.
Але! Я чесно думала, що головна ржака саме в тому, що премію дали саме їм, але головна ржака мене очікувала на сайті присвяченому цій нагороді. Пропоную подивитися пару фоточок, щоб взнати, хто ж така жінка третього тисячоліття. Почнемо з групових, а потім заглибимося в деталі (це фото за 2006 – 2008 рр, нові ще не викладені на сайті).
Дивлюся на старі фото і розумію, що доріжка Одеського кінофестивалю була ще нічого так.
Львівський тиждень моди
Порівняно з головним український тижнем моди львівський проходить дуже спокійно, фотозвітів з нього небагато, а дизайнери все-таки хочуть продати те, що шиють, тому особливо не експериментують. Але все одно, посміятися є над чим.
Так, очевидно те, що моду показували у безпосередній близькості до Хеловіну, наклало свій відбиток на політ дизайнерської думки.
Елєктронік, матері твоїй перековінька!
Страшно уявити, що хтось може купити цей костюм божевільної фігуристки, але наш бомонд непередбачуваний.
З життя душевнохворих
А тим часом в світі існують люди святкують 97-річчя Ленінського комсомолу. З експлуатацією дітей.
Тільки комсомол, тільки хардкор.
