Благородна шкіра як поштовх для розвитку української мови
Сьогодні завдяки видавництву “БАО” дізналася, що таке справжній внесок у підтримку та розвиток української мови. Це коли книжки загортають у “благородну” шкіру і золото у прямому сенсі цього слова. Пропоную ознайомитися з уривком прес-релізу: “Сегодня, как никогда ранее, стоит обратиться к истокам украинской литературы. Поэтому издание «Кобзаря», облаченного реставрационно-переплетной мастерской «ИВЛ» в благородную кожу и настоящее золото, символизирует вклад в поддержку и развитие украинского языка. Изданием книги занимался издательский дом «БАО», который находится в восточной Украине, а именно в Донецке. Это яркий пример того, когда представителей восточной и западной части Украины связывает любовь к слову народа, слову, принадлежащему великому поэту Тарасу Шевченко“.
Не знаю, як той факт, що “Кобзар” видадуть обмеженим і дуже дорогим накладом (ну не вірю, що таке коштовне видання будуть штампувати тисячами) сприятиме розвитку української мови. Ну хіба що “благородна шкіра” буде з тих “законотворців”, які останнім часом стали настільки обговорюваними завдяки “геніальній ініціативі“.
А так книгу просто розкуплять у якості сувеніра, щоб вдало доповнити настільки популярні серед українських тубільців мумба-юмба золоті інтер’єри. А у разі чого її можна буде переплавити на унітази, наприклад.
Одним словом, ініціатива надзвичайно корисна для підтримки і розвитку мови.
Картинка просто для ілюстрації, з виданням не має нічого спільного.
Барт Сімпсон продовжує лікувати миколаївчан
Миколаївський обласний центр здоров’я продовжує з допомогою Сімпсонів розповідати про здоров’я прекрасними в своїй уйобищності роликами намальованими на колінці і озвученими в наркотичному угарі.
Коротко про зміст як я його бачу, дєдушку влада довела настільки, що грошей на маршрутку немає, тож він, вирячивши очі, бігає вздовж задимлених тротуарів, незважаючи на те, що навіть ходити не дуже може (бо ж паличка), аж тут раптом зустрічає Барта Сімпсона. Психоделіка, одним словом.
Звичайно другий ролик не виглядає таким вражаючим як перший, який очевидно озвучувала Рената Літвінова, тож я вам про нього теж нагадаю.
Гігантоманія в політичній рекламі.
Капітан Очевидність Наталка Королевська лякає масштабами своєї політичної реклами – тепер вже 2 хвилини. З такими темпами напередодні виборів ми будемо дивитися 30-хвилинні рекламні ролики, не кажучи вже про реаліті-шоу, яке нещодавно стартувало.
У мене реакція приблизно така.
Кожен заробляє як вміє
От у Києві є салон, де простий процес зрізання зайвого волосся перетворять на “волнующее приключение с пикантными впечатлениями“. Такий бізнес називається “арт-ню”, хоча, що в ньому “арт” я так і не зрозуміла, хіба що пропозиція “ню-театру” – “девушки ню читают вслух произведения художественой литературы“. І всього лиш за 600 гривень.
Одне погано, рекламують це все такими фотографіями, ніби в бордель раптом прийшла міліції і фотографує проституток, які намагаються приховати обличчя.
фото © nusalon
Витончена шляхта
Як мені подобається контраст між пафосністю концепції ресторану і тими, кого вдається запросити на його відкриття.
От наприклад, “…состоялось торжественное открытие русского ресторана “БЕЛУГА”.Это выверенные пропорции идеального. Каждый грамм, каждый миллиметр. В волшебных ароматах. Неповторимых вкусах. Прекрасных нотах. Наследие русской кухни в самом изящном ее исполнении. На должность шеф-повара русского ресторана “БЕЛУГА” приглашен Сергей Болотов. Сергей опытный шеф-повар специализируется на изысканной русской, дворянской кухне“.
Ага, “витончена шляхетна кухня” і отакі “витончені шляхтичі” на відкритті.
фото © absurdu.net
“Обирай Свободу!”
Сльози заважають писати, ну але все-таки.
Передвиборча кампанія на носі, тож нам починають підсовувати все більше і більше передвиборчого рекламного лайна. Причому найгірше, що це намагаються зробити, прикриваючись пісенним мистецтвом – хоча, чесно кажучи, ні пісенним, ні мистецтвом це не назвеш. Тож пропоную ознайомитися з пафосним і естетично-нестерпним доробком, з допомогою якого намагаються загітувати за Свободу. Ніби й не шансон, але в найкращих його традиціях.
Відкриття ще одного ресторану
Мені здається, що ресторани в Києві відкриваються тільки для того, щоб на їхні презентації ходили нікому не потрібні зірки. Такий собі бартер – нікому не потрібні зірки рекламують нікому не відомі ресторани. Не знаю, чи працює такий піар, тому що мене, наприклад, фотозвіти з таких відкриттів тільки лякають і насторожують. Рекламують же ніби не зоопарк, а скидається на те ніби насправді його.
Знайдіть порося!
Нещодавно відкрився ресторан “Чорне порося”. Символом ресторану стало, і це не дивно, чорне порося. Втім цей символ було дуже важко помітити серед тих одіозних гостей, яких запросили на відкриття. Чесно кажучи, деякі з гостей самі могли б стати символом ресторану. Отже шукаємо порося.
Майданчики. Дитячі! Спортивні! Тунелі! Розв’язки! Мости!
Пам’ятаєте у Чехова є оповідання про Єфіма Перекладіна, який переживав, що за свою кар’єру ніколи ніде не ставив знаку оклику. Схоже його взяли у команду Попова.
