Бал є бал

20.18, я прийшла додому після складного робочого дня і подумала, що немає часу передивлятися весь рсс, в якому назбиралося тисячі 3 новин про світське життя останнього місяця, щоб обрати для вас шось найцікавіше. Тож… Тож я вирішила просто придумати ідеальну подію під такий привід і погуглити, а раптом хтось вже щось таке провів.

У випадку з ДНР ніяких “раптом” не буває. Люди знаходяться у стані постійного пошуку прекрасного, щоб пересрати його своїм відчуттям того, яким це прекрасне має бути.

Якщо описувати одним словом, то вийшло очоєбно.

Здалося, що я передивляюся екранізацію якогось дуже бракованого “олов’ного солдатика”. Все це, звичайно, тому, що чоловікам на балу переважно не дали права вдягтися на свій смак, а видали спеціалізовані гусарські костюми. І, як мені видається, це не допомогло. Такої сумної казки навіть Андерсену не вдавалося написати. Крім того, там ближче не до “солдатиків”, а до “свинопасів”, тим паче, кого пасти вистачало.