Львівський тиждень моди, припини! Що ти робиш?

Дивлюся я на фотозвіти і розумію, що дизайнером на Львівському тижні моди може стати хто завгодно, головне, щоб у цієї людини був доступ до якогось ресурсу тканин і достатньо енергійності щось з ними зробити. “Наши рукі нє для скукі” – такий би девіз я обрала, щоб якось підсумувати невтримний креатив декого з учасників модного шабашу.

Причому одяг не завжди є домінуючим потворним фактором, таке враження, що модельєри намагалися відволікти увагу від невдало пошитих комплектів ще більш невдало зробленим макіяжем у стилі Сердючки кінця 90-их. І це якраз той випадок, коли мінус на мінус аж ніяк не дає плюс.

PS. Дуже хочеться побачити у коментарях відгуки від тих, хто це не просто носив би, а носив би попередньо заплативши за це гроші.

Машина часу існує і функціонує просто у Львові. Правда не вперед, а назад, не на розвиток, а на деградацію. Привіт, жахливі 80-ті!

Хочу подивитися на ту жінку, яка захоче, щоб на місці її грудей були сумні відвислі трикутички.

Складається враження, що головним завданням деяких львівських дизайнерів було приховати те, що у місцевих жінок, якась альтернативна будова тіла. Звичайно зрозуміло, що коли немає змісту ставку роблять на форму, але форма часто була такою, що здавалося, ніби зараз з-під одягу вилізе як мінімум чужий.

Після того, як ви уважно роздивитеся деталі костюму, зверніть увагу на макіяж. Хтось дорвався до фарб.

“В кімнату входить Випадєніє Маткі”.

Стайлінг вражає. Я чомусь переконана, що саме у цього дизайнера в дитинстві були дерев’яні іграшки.

Той випадок, коли навіть якщо у вас ідеальна фігура, одяг не залишить вам жодних шансів її продемонструвати.

От я просто розглядаю це фото в інтернеті, але мені уже здається, що на мене вже почало переповзати те, що повзає по цьому костюму.

Ні, я твереза.

Правда.

Ох.

Якщо ви забули, що продукувала радянська легка промисловість, то ось. Рябеньке, страшненьке і ніяких шансів показати принади тіла.

Модники Козятина вишиковуються в чергу за цим луком.

Вибачте, але асоціація у мене з цим одна.

Повторюся – складається враження, що головним завданням деяких львівських дизайнерів було приховати те, що у місцевих жінок, якась альтернативна будова тіла. Звичайно зрозуміло, що коли немає змісту ставку роблять на форму, але форма часто була такою, що здавалося, ніби зараз з-під одягу вилізе як мінімум чужий.