Для моралфагів

Є такі статуси… Від них боляче, хочеться закритися і не бачити цього. Такими є репости Валерія з Українського часопису.

Щоденні.

1, 2, 3 або більше людей, які народилися в цей день і яких з нами уже немає. Бачити це важко, але свідомого бажання відписатися у мене не було ніколи (рефлекси бували), тому що треба на ворога дивитися широко відкритими очима.

Чи варто додавати, що це та причина, через яку я ніколи не матиму співчуття до людей, що змазують лещата цієї машини вбивства?

Взагалі мене відверто дивують люди, які вдягають біле пальто і починають щось у цій ситуації говорити про людяність. Так ніби констатація того факту, що ті, хто летіли танцювати на кістках не долетіли це не прояв людяності, просто до свого народу, до сирійців, до інших людей, а не тих, хто в літаку.

Людяність не може бути для всіх, вам набрехали, неможливо бути однаково людяним до Чикатило і до його жертви. Ми робимо вибір і позиція “і нашим, і вашим” – це не вибір, це самодроч.