Асія Ахат: велике та жахливе повернення

“В сраці була, гімно виділа”. Таке відчуття у мене виникає після ознайомлення з деякими світськими фотозвітами. А якщо серйозно, то Асія Ахат повертається на велику сцену. Вона вирішила, що світ зачекався і готова знову сіяти нерозумне, недобре і не вічне.

І найстрашніше – лейтмотивом до першого кліпу після повернення стане ця вечірка. Мені здається, що якщо аудіоряд збігатиметься з візуальним, то це готовий злочин передбачений статтею 127 ККУ – катування.

Підозрюю, що маски роздали не тим персонажам. З іншого боку, хіба такий дакфейс можна ховати?

Якісь “Канікули Лева Боніфація”.

Величезна страхітлива почвара – є.

Цирковий костюм – є.

Маленькі африканські діти – майже є.

Якби Франкенштейн народився в Україні і був частиною місцевого шоубізу, то Монстр виглядав би саме так. Той випадок, коли в голов проноситься “мої очі!” в момент коли я дивлюся на чужі очі.

Про паралітичних хлопчиків навіть не хочеться писати, вони, здається, працюють посміховиськами за їжу.

Що ви знаєте про стиль, селюки!

Що ви знаєте про складні єбала, простаки!

Виставки одночасно досягнень і провалів пластичної хірургії. Досягнень у провалах, як ви розумієте.

Уявляю якою загадкою має шанс стати цей знімок для істориків майбутнього.

Хто всі ці люди?  Чи, може, не люди?

Напис на картині: “Моя музика – моя релігія”.

Той випадок, коли релігія дійсно опіум. Хоча навіть скоріше якийсь галлюциноген.

Діти – квіти життя. А це – квіти божевілля.

Додивилися?

Ну все, тримайтеся тут. Щастя вам. Здоров’я. Психічного в першу чергу.