Укрзалізниця імені Пшонки

Якщо ви раптом здурієте і вам захочеться освіжити і без того захоплюючу поїздку у потягах Укрзалізниці інтер’єрами типових для Малих Зажопинців готелів, які при цьому мімікрують під Великі Пшонки, то ви легко можете це зробити, замовивши собі цілий вагон-салон.

Чому салон, а не заповідник меблів епохи кококо, важко сказати, але якихось 13 тисяч гривень і бодай одну ніч ваш внутрішній Іво Бобул може спати спокійно.

Я б на місці Укрзалізниці перш ніж наймати дизайнерів все-таки б для початку консультувалася з психотерапевтами. Галоперидол цьому паціенту не завадить.

Хоча помітно, що дизайнами інтер’єрів займалися геть різні люди. Одного захопила естетика бикоко, іншого традиції оздоблення сільских клубів.

Отак вийдеш з купе в туалет і може поїхати дах від того, що раптом ти бац і в епосі Виродження.

Тут очевидна величезна проблема з узгодженням форм, кольорів, принтів і взагалі всього. Закупівлі явно велися серед того, що родичі могли продати.

Зате є шанс торкнутися до мистецтва. Якщо це можна так назвати.

Елітність у наші часи якась непередбачувана, скажу я вам. Якщо вам хотілося поспати на килимку для собаки, то ось. Елітно можна це зробити.

Іноді навіть галоперидол безвладний.

Як взагалі в акому інтер’єрі можна заснути?

І головне в дорозі що?

Правильно! Без ікони нікуди! Ну так, такі інтер’єри гріх не освятити. Це ж… Матір Божа!

Цікаво, як вони затягали ці меблі всередину?

Шик не знає меж!

Ну і ось. Наостанок. Тут прекрасно все, а особливо ці сиротливі пластикові квіти. Естетика українських цвинтарів в дорозі завжди освіжить цей досвід.