“Скучное лицо”©

За останні півроку вже вдруге натрапляю на відкриття виставки, де художник головну ставку робить на своє зображення Алли Добкіної (так, дочка).

Це наводить на роздуми. Як мінімум про те, що Алла Добкіна вирішила, що їй місце в анналах мистецької історії і про те, що є ті люди, які їй ці аннали влаштовують у найширшому розумінні цього слова.

На виході маємо те, що маємо.

Навіть не знаю, яка з цих картин краща, там де на Аллу рясно (але прицільно!) насрала чайка чи там де замерзлий гуманоїд.

Але там, де я бачу привід здивовано підіймати брови, сама модель бачить привід влаштувати виставку і запросити туди подружок, у яких з почуттям прекрасного все теж настільки ж добре.

Тепер кілька слів про художника.

Дмитрий работает в разных стилях, но в большей мере отдает предпочтение гиперреализму. На картинах с поразительной четкостью запечатлена реальная действительность, и кажется, будто это фотографии. В погоне за техникой и детализацией Дмитрий достиг небывалой реалистичности, однако немалое упорство и талант автора делают эти работы чем-то большим, чем просто копией фотографии. В них жизнь, видение художника, эмоции, дыхание и иллюзия мира, в котором мы живем.

Нєчьто большеє, чєм копія фатаграфіі!

Диханіє і іллюзія міра!

Гіпєррєалістічно!

Я не бачу тут ні диханія, ні іллюзії міра.

Я бачу тут тьолку, яка знімає труси перед дорогою тачкою і потім бачу, що з тьолкою стається в результаті.

Такий собі фрагментарний Порнхаб намальований розумововідсталим.

І тут звичайно хочеться ще згадати про Майка Даргаса, якому до гіперреалістичності Дмитра не дорости ніколи.

Жалюгідна копія і неповторний оригінал (у більшому розмірі нижче, щоб ви могли насолодитися тим, як виглядає кал голуба після розладу шлунку).

Краса картин і відвідувачів корелювала.

Не можу придумати не вульгарний підпис. Напишіть щось самі в коментарях)