Арт від Добкіної

Тільки після того як я побачила фотозвіт з чергової виставки “мистецтва”, на якій знову відсвічувала Алла Добкіна, я зрозуміла, що Алла просто записалася в арт-куратори і почала просувати в нашій примітивній країні розумне, добре, вічне і, давайте будемо відверті, страхітливе.

З іншого боку, а яким воно може бути, коли митців шукаєш зі свого оточення, того, яке не знає, чим себе зайняти і йде в мистецтво, щоб видати серію робіт про “образ женщины во всех сферах жизни”.

Якщо ви не боїтеся дізнатися, що воно таке, гортайте.

Зразу скажу, це не мистецтво, це дикий звір, що наскакує на тебе, коли ти зовсім до цього не готовий. Наскакує і не залишає шансів вберегтися від травм. Причому страшно навіть не стільки за свою новонабуту, а ту застарілу, яка надихнула художницю на таке.

Зважаючи на те, що на кожній такій виставці головне місце займає зображення самої Алли (яка, вочевидь, твердо вирішила просто-таки втиснутися в аннали мистецького надбання України), то припускаю, що це воно.

На виставки відбірного мистецтва приходять такі ж відбірні гості.

Так, це Андрій Ющенко пильно роздивляється роботу, намагаючись знайти в ній те, чого нема.

Ман Рей і Далі, посуньтеся, зараз вам покажуть як правильно вмонтовувати віолончель в людське тіло. Що ви знаєте про людські пропорції, анатомію і вигідні ракурси, якщо у вас навіть інстаграмів не було!

Принцеса Леблядь.

Спонсор експозиції – героїн і естетика совкових плакатів спрямованих на боротьбу з наркоманією.

Мистецтво показували не лише на картинах, але і на обличчях. Мистецтво удосконалення.

Процитую реліз написаних на повному серйозі “За бокалом игристого прикоснулись к искусству Алла Добкина, Мария Литти, а также Андрей Ющенко с Еленой Безуглой”.

До такого мистецтва треба торкатися не те, що за келихом і не те що ігристого, а за відром самогону.