ОМКФ: серія 2-га, драматична

А зараз буде про бодінегатив та концепт червоної доріжки як черги за київською перепічкою.

Ця фото як і багато інших викликала у мене єдине запитання:

За щоооо?

І знаєте, мені здається, що хоча й багато хто з дам і зробив ставку на те, щоб виставити своє тіло напоказ, це було зроблено не через любов до себе, а через нелюбов, бо любов так не виглядає.

“Чорне – то дуже журба”.

Сукню, яка виглядає як бандаж, що здавлює і не підкреслює вдягають не з любові, а з відчаю.

Ну або ось.

Про яку любов до свого тіла може йти мова, якщо ви добровільно пришиваєш собі дві потужні кулі, що несуть неабияке навантаження на спину. Заради чого? Заради того, щоб публіка на око намагалася прикинути, що ж більше за розміров – голова твого супутника чи одна з твоїх молочних залоз?

Ніколи не позичайте суконь у подружок, вони вам правди не скажуть.

Страшно уявити, що станеться, якщо дама випадково сама наступить на свою сукню, що зрадливо сповзає, бо очевидно розуміє, що їй тут не місце.

Такий гарний образ. І такий вільний політ(

Короче тема популярна, якщо тебе все одно не впізнають, то навіщо привертати увагу до обличчя.

І до того ж є ще й інші стратегічні місця.

А загалом виглядало так, ніби це публіка, що на метро Вокзальній застрягла у черзі за жетончиками (по штучці в одні руки). Приїхали підкорювати. Тільки там столицю, а тут червону доріжку.

Штурм виглядав яскраво.

Напис “Музей воскових фігур” дуже доповнює картину.

Бомонд суне.

Діти квітів.

І все заради того, що у всіх цих людей, з’явилися фоточки і сторіс для інстаграмів чи ще чогось. Який це має стосунок до кіно наука поки що не з’ясувала.