Чернь і нарід, якщо чесно

Напередодні президентських виборів я завела телеграм-канал Срака-мотика, який згодом закинула, бо “немачасу немачасу”, але тепер відновлюю і от чому.

У переддень головного голосування я цитувала там Уласа Самчука, а вчора ті, хто уважно слухав новорічну промову Зеленського, помітили, що аж дуже близьким було цитування саме цього тексту. Близьким і з точністю до навпаки. Порівнюємо:

Зеленський: Ми однаково пишаємось великими українцями. Чи перестали б ми їх поважати, дізнавшись за кого б на виборах голосували Шевченко чи Леся Українка? Якби Сковорода та Хмельницький мали б різні погляди щодо НАТО? Нам було би важливо, до якої церкви ходять Каденюк та Лобановський? Що думають Антонов чи Корольов про розмитнення автомобілів? Як Ступка чи Биков ставляться до Нормандського формату? Ми цінуємо їх за інше…

Самчук: Не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно… А коли — все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь.

Думай те! А я поки буду побільше читати, щоб підкидати нові вартісні тексти для вас, а може і для презедента. Вчора я цитувала Бандеру, так може передайте йому щоб ознайомився.