Чем выше любовь, тем ниже поцелуи.
Табачник сьогодні показав всім завдяки чому його тримають на позиції міністра. За “низько”.
Жаль, Янукович не тим боком підійшов.
фото © gazeta.ua
Вчора випадково занурилася у світ телебачення, причому мені пощастило потрапити на показ одного з випусків передачі “Квадратний метр”. І я була настільки вражена побаченим, що записувала цитати за ведучим, щоб потім легше було знайти передачу в мережі і подарувати вам короткий виклад побаченого. Отже, насолоджуйтеся справжнім святом польоту фантазії авторів шоу.
Для початку я покажу вам якою була кімната до того, як організатори шоу почали “ремонтну медитацію та створення справжнього індійського інтер’єру” (тут і далі буде дуже багато цитувань).
“Наша сьогоднішня оселя, м’яко кажучи, позбавлена гармонії. Нам знадобляться усе вміння наших майстрів, максимум зосередженості та Сила Духу… Тож робимо глибокий вдих, заспокоюємося… Починаємо відчувати себе часточкою цієї квартири і майбутнього великого ремонту…“
Щодо “вдиху”, то це дуже правильно, бо коли ви побачите результат, то не залишиться нічого окрім як видихати.
Я давно вже хотіла заохотити більше людей допомагати мені поповнювати цей сайт і сьогодні отримала ще один привід для того, щоб озвучити це моє бажання тут. Про привід я розкажу трохи нижче, а поки викладу ідею, яка витала у повітрі дуже давно.
Я знаю, що мене читають журналісти, які дуже часто в силу професії стикаються з прекрасним і елітним, яке насправді є лажовим і ніяким. Не всі можуть відверто висловити свою думку про організаторів та фігурантів таких подій, зокрема тому, що це перекриє можливість доступу до наступний подій, а професія ж вимагає. Тому пропоную вам скористатися таким інструментом до виховання горе-організаторів як рагу.лі. Ви можете надсилати свої враження мені ([email protected]), а я публікуватиму ваш відгук тут. Анонімно чи ні – це вже самі обирайте.
А тепер про натхнення. Вчора у Києві презентували документальний фільм про Кличків, причому під патронатом Олександра Онищенка (мені здається, що уже саме його ім’я уже є певним знаком, причому далеко не знаком якості), а сьогодні я отримала підтвердження тому, що Онищенко і якісно організований захід – це несумісні поняття. Пропоную вам враження одного з журналістів, яким вчора не пощастило потрапити на цю подію:
“Стали ли бы вы голосовать за Нестора Шуфрича? За Александра Онищенко, или не дай бог за Владимира Буланькова? Тогда вам не стоит возносить на пьедестал и братьев Кличко. Где-то там далеко в Германии они выглядят как герои, красивые, мускулистые, умело месят морды. Но стоит им приблизится – понимаешь, что не все так хорошо и красиво.
Первая тревожная весточка промелькнула, когда по городу появились рекламные щиты фильма про братьев Кличко с незамысловатым названием “Кличко” с логотипом мецената всея Украина и ближнее зарубежье Александра Онищенко – Top Ukraine. Все помнили нечеловеческое отношение к прессе на событиях организованной этой организацией. Сначала обязательным условием аккредитации на события этой организации было упоминание и благодарность лично Александру Онищенко за предоставленную честь побывать на его событии и лицезреть расцвет его тщеславия, потом требование про благодарность отменили – поняли что украинский журналист прийдет все равно, как бы плохо к нему не относились, как бы его не гоняли, не гнобили, не ущемляли – все равно прийдет и все равно напишет. Зачем напрягаться?
Так як жартує з приводу української мови російське телебачення, не жартує ніхто. Вишукано, елегантно і головне дуже смішно. Хоча мені здається, що їх обманули, бо насправді “спалахуйкою” було б доречніше назвати автора сценарію цього шоу.
Отже, я назбирала-таки трошки фотографій і викладаю їх на ваш суд, щоб визначити хто вам подобається найбільше. Нижче є форма для голосування, буду вдячна на активну участь в ньому.
1.
От я сиджу і думаю, той, хто затверджував такі вказівники для столичного метро, взагалі зрячий? І ще цікаво, коли він це побачив, то що не повилазило?
Мені здається, що і дизайн, і смислове наповнення цих табличок настільки гімняні, що ті, хто їх виробили повинні тепер киянам (і гостям столиці) платити за те, що вони їздять на метро і “милуються” цим витвором створеним завдяки поєднанню хворої фантазії та розпилу бабла.
фото © Artem Roik
Навздогін попередньому посту вирішила відродити рубрику “Асоціації”. Далі перевертається в могилі. Далі повєржен!