Шопопало
Продовжуючи тему “міс”.
За тиждень у Києві пройде фінал конкурсу “Міс XXL”. Ні, і не сподівайтеся XXL – це просто назва журналу, а не характеристика параметрів конкурсанток, я вже знаю, я бачила відбір кандидатки на титул від Львова.
Якщо стисло, то конкурс треба було називати “Міс Шопопало”, якщо хочеться розгорнутіше, то гортайте фоточки туди сюди.
Шопопало в чому попало.
“Підозрюю, що дівчата показували чиюсь колекцію,” – написала я і все-таки не полінувалася полізти подивитися чию. І це тема для окремого посту, але я дизайнерку в чомусь навіть розумію, кожен з конкурентками бореться по-своєму, ця спотворює одягом.
Я розумію, що подібні баби в павиних костюмах – це матеріалізація чийогось прагнення до прекрасного, але чого я збагнути не могу, так це, що там в голові відбувається, що тяга до прекрасного виливається у таку візуалізацію.
Дякую хоч пір’я не з дупи.
Хоча ні, не дякую, якби було з дупи, то гармонійності в образах цих почвар було б більше.
Міс Україна
Днями в Києві пройшло свято краси “Міс Україна”.
Традиційно головна краса була не на сцені.
Це жюрі і тут виникає логичне питання: “Що ці люди можуть знати про красу?”
Вершини Гімалаїв не йдуть ні в яке порівняння з вершинами українських світських левиць.
Нещодавно читала в новинах, що Майкл Джексон, виявляється, живий. Мушу вас розчарувати – це не Майкл Джексон. Це пластична хірургія і невтримність української “еліти” в цьому напрямку.
Пілон
Побачила срач з приводу того, що понаїхала напівгола тьолка з Харкова, псує обличчя Львова на день незалежності. Дивлюся на фоточку і думаю, а оця вся масовка з дітьми і в вишиванках, їх теж з Харкова позвозили?
Рагулі існують доки продукт, за рахунок якого вони виживають, хавають і якщо хавають посеред вулиці, то туди і винесуть.
На лопаті.
Ой, тобто на пілоні.
Краса – страшна сила
Я не знаю, про які українські ДРГ в Криму може йти мова, якщо у них там в самому розпалі підготовка до конкурсу краси, який легко можна назвати “страшніше за ядерну війну”.
Сумнівну красу конкурсанток намагалися перекрити недоречною оголеністю і масивними хрестами (што?), але це ж не тероризм, тут самими хрестами не обійтися.
ОМКФ 2016: Закриття
Колір доріжки на ОМКФ – єдине, що видавало те, що це була червона доріжка, а так скидалося на те, ніби це виставка досягнень сільського господарства – голови колгоспів зібралися, щоб показати по-перше, розмах своїх гаманців, по-друге, свою невтримну несамовитість у стилі, по-третє те, що наша земля непогано годує (іноді аж занадто).
Думка про “Та шо ж це таке! Пороблено їм чи шо?” мене не відпускала. Наступного року пропоную організаторам разом з квитками роздавати бажаючим пройти червоною доріжкою бодай хоч якусь інструкцію, бо цього року навіть дрес-коду, здається, ніякого не було, ви це побачите з фоточок.
Зараз буде низька і висока поезія. Низька від мене.
Рюші
Кольору хрюші.
Висока від Ліни Костенко про весь чей червонодоріжковий рух:
Так хочеться якоїсь етики.
Пера, і пензля, і струни.
Якоїсь дивної поетики
в шляхетських німбах сивини.
Натомість маєм бздуру модню,
амбіцій вистріпаний рюш.
І чорний викид сірководню
з отруєних століттям душ.
Навіть курей-гриль запросили на закриття ОМКФ, а тебе, юзернейм, ні. От ти і казишся!
ОМКФ 2016: атака триває
Ви ж не думали, що я закінчила катувати вас фоточками з червоної доріжки ОМКФ?
Почну з цитати однієї з читачок рагулів Ірини Касьянової:
“72 чиновницы, 23 депутатские жены, 15 it-girl, 20 дочек бизнесменов, 37 содержанок у папиков, 8 начальниц жэков, 57 валютных проституток, 45 просто блядей из Аркадии, 0 киноактрис, 0 продюсеров, 0 режиссеров – перед вами численный состав прошедших по красной ковровой дорожке на церемонии открытия одесского кинофестиваля!“
Дні Макдональдса на Одеському кінофестивалі.
Ой!
Мені здається після цієї червоної доріжки ми можемо робити свою локалізовану версію Pokemon Go. Ходиш по світським подіям і відловлюєш надто відверто виставлених напоказ “покемонів”.
OMКФ 2016 – Oh my God!
Нарешті знайшла час сісти і повивчати публіку на червоній доріжці ОМКФ.
Перше враження таке – справжній переворот минулої п’ятниці стався не у Туреччині. Ось де приховалася міжнародна загроза здоровому глузду та світовій психічній врівноваженості.
Деякі гості неприховано несли свій стиль в маси. Максимально неприховано. Відкрито таким же чином, як і рот фігурантки.
Часом червона доріжка скидалася на випускний у школі дівчат із затримками у розвитку. З затримками тому що вік у дівчат такий, що який вже тут випускний.
І про футбол
Спеціаліст по м’ячам коментує футбол на українському телебаченні.
Коментувати підхід до вибору образу жінки в передачі про футбол у нашому телевізорі не хочеться. Коли вже мужиків будуть виставляти як таке ж м’ясо?
Чистий стиль
Я тут дізналася про премію «Найстильніші люди Львова» і охуїла.
На ніч писати чи мо’ не варто?
Найстильніші люди Львова
“Премiя «Найстильніші люди Львова» – це відзнака за розвиток стильного образу нашого міста та акцентує людей для яких стиль – сприйняття життя“.
Це не я написала (у мене з граматикою, хочеться вірити, краще), це організатори так формулюють.
І отут стає ДУЖЕ ПРИКРО ЗА ЛЬВІВ, бо не дай Бог мати такий стильний образ, як у цих людей. Не кажучи вже про те, як їх життя побило, раз вже вони його саме так сприймають (“стиль – сприйняття життя” нагадаю).
Бароко – це жорстоко.
Героїня вечора, я вважаю, хоча мущина теж не підкачав шириною і довжиною джинсів.
Гармонія як є.
