Автограф генія
Нещодавно в Києві пройшла презентація аудіокнижки “Автограф генія”, до якої увійшли чотири нариси про відомих жінок Хеді Ламарр, Юлії Лермонтової, Аді Байрон і Марі Кюрі. За словами авторки, “вони присвятили життя науці і при цьому їм вдалося залишатися жінками”.
Про книгу нічого не скажу, не слухала, але що мене порадувало, так це те, що презентацію було щедро збагачено естетикою. Причому естетика була така досить своєрідна. Просто скажу, що не розумію, навіщо ці жінки полізли в чужорідне для себе середовище. Неможливо видати хороший результат в тому, на чому не розумієшся, але вони все одно спробували. Спочатку було тренування.
Альона в КраїНІ Див
Я все ще переймаюся тим, щоб відшкодувати Альоні Лоран шок від того, яку її фотографію я виклала на сторінках цього блогу, тож хочу викласти спеціальне оголошення.
Страшно уявити, що таке приховує обкладинка цієї книжки, якщо те, що під нею, оцінюється у 170 гривень. Але ви завжди можете дізнатися:)
Нова країна – нова письменниця
Літературна епідемія косить політичні ряди: тепер за перо взялася Наталія Королевська, яка завтра презентує свою книгу “Нова економіка – нова країна”.
Судячи з назви, пані Наталя не особливо старалася. Це видно хоча б з того, що у якості назви вона взяла вже досить затертий лозунг, який не несе жодного інформаційного навантаження, а радше нагадує випадкову генерацію слів (і взагалі, судячи з політичної реклами, генерація випадкових слів – тенденція цієї передвиборчої кампанії, бо нові обіцянки придумувати вже складно). Що ж знаходиться під обкладинкою важко уявити, хоча, зважаючи на любов Королевської до власних зображень і її маніакального бажання заклеїти ними всю країну, в книжці, мабуть, буде багато гарних картинок. Важко описати прозою наші думки з приводу цього літературного дебюту, тож переходимо на поезію.
йдуть письменники в депутати
це нові українські реалії
а політики хочуть писати
книги, як королевська наталія
пишеслабше ніж янукович
но за герман точно не гірше
а невдовзі буде готова
вже писать не прозу, а вірші
бо у неї мрія така є
це тонка поетична натура
з нетерпінням тепер чекаєм
ми шедеврів літератури
фото via Iryna Slavinska, ukraina-vpered
Благородна шкіра як поштовх для розвитку української мови
Сьогодні завдяки видавництву “БАО” дізналася, що таке справжній внесок у підтримку та розвиток української мови. Це коли книжки загортають у “благородну” шкіру і золото у прямому сенсі цього слова. Пропоную ознайомитися з уривком прес-релізу: “Сегодня, как никогда ранее, стоит обратиться к истокам украинской литературы. Поэтому издание «Кобзаря», облаченного реставрационно-переплетной мастерской «ИВЛ» в благородную кожу и настоящее золото, символизирует вклад в поддержку и развитие украинского языка. Изданием книги занимался издательский дом «БАО», который находится в восточной Украине, а именно в Донецке. Это яркий пример того, когда представителей восточной и западной части Украины связывает любовь к слову народа, слову, принадлежащему великому поэту Тарасу Шевченко“.
Не знаю, як той факт, що “Кобзар” видадуть обмеженим і дуже дорогим накладом (ну не вірю, що таке коштовне видання будуть штампувати тисячами) сприятиме розвитку української мови. Ну хіба що “благородна шкіра” буде з тих “законотворців”, які останнім часом стали настільки обговорюваними завдяки “геніальній ініціативі“.
А так книгу просто розкуплять у якості сувеніра, щоб вдало доповнити настільки популярні серед українських тубільців мумба-юмба золоті інтер’єри. А у разі чого її можна буде переплавити на унітази, наприклад.
Одним словом, ініціатива надзвичайно корисна для підтримки і розвитку мови.
Картинка просто для ілюстрації, з виданням не має нічого спільного.
“Мое женское либидо так хотело видеть Вас”
День ностальгії з нагоди 3-річчя рагу.лів.
Ну і щоб там нам не закидали, ми пишемо не лише про шмотки та збіговиська світських мавп, а про високе і чисте, про поезію. Я наведу уривки з постів про видатних поетес сучасності.
***
Нет той прелести и шарма
И не пахнет от Dior
Просто голая пижама,
Стен беззвучный разговор.
На полу лежит убито
Жесткий друг спины – матрас.
Мое женское либидо
Так хотело видеть Вас.
“Бог дал нам жизнь, способность мыслить”
А чи не почати нам цей чудовий день з поезії?
Меня нет. Нет в твоей жизни.
Я в ней есть, но лишь для себя.
Любовь к матери, может, Отчизне
Волновали в прошлом дитя.
Я готова служить тебе тенью,
За край неба с тобою пойти,
Но и там для меня в своей жизни
Не найдешь ты местечка в пути.
А тепер поясню. Вчора по дорозі додому я побачила лайтбокс з отаким от чудом. Про чудо чула вперше, а ім’я було таким надзвичайним (це ж треба “Ирэн Лэнтиджини”), що довелося собі записати в телефон, щоб не забути її погуглити.
І знаєте що? Тьолку з лайтбоксів на Хрещатику, яка вже встигла засунути анонс про свою “книгу” на УНІАН гугл знає всього лиш 10 раз (плюс-мінус). Але навіть та інформація, яку я знайшла вражає.
По-перше, не можу не процитувати реліз присвячений книзі: «Мой Мистер Судьба, или 9 месяцев» — это история молодой девушки, которая мечтает встретить свою Любовь. Вглядываясь в лица прохожих, фантазируя и представляя образ любимого, его черты характера, она действительно встречает мужчину, которого рисовала в голове. Через два дня после знакомства с ним, она уезжает в Москву. К чему приводят спонтанные решения и эксперименты по самовнушению? А что если Ваш любимый не совсем тот, за кого себя выдает? Что если из героя девичьих грез и фантазий он превратиться в антигероя? Девушки любят плохих парней, нас притягивает к ним как магнитом. Но стоит ли игра свеч? Каждая из нас ищет и находит свои ответы.
В наше время почему-то многие привыкли жить на полутонах, скрывая свои истинные чувства и эмоции за ложными масками. В погоне за общепризнанными трендами, мы забываем, что счастье не в материальных ценностях, а в желании любить и творить. Жизнь – удивительная вещь и в ней все меньше места должны занимать антигерои…
Але найпекельніше не це! Найпекельніше те, що Ірен вирішила не зупинятися лише на друковоному варіанті книги, а також планує випустити аудіо-версію, що є досить іноваційним підходом для популяризації корисної суспільної літератури. Письменниця також розповіла про те, що передуватиме книзі невеличкий фільм за ії мотивами. А, також, планується подання картини на цьогорічний Бієналє у Берліні.
Ну да Камалія у нас уже їздила на Каннський кінофест з “Мужем моей вдовы”. Хоча ця дама не претендує на славу Камалії (хіба таке можливо), вона збирається стати українською “Оксаною Робськи”. Знаєте, тільки цього нам не вистачало. Маю надію, що у неї менше бабла і це все ненадовго.
Ну і ще вона пише вірші. Один ви вже прочитали, другим я хочу закінчити цей запис.
Бог дал нам жизнь, способность мыслить,
Наполнил красками биение виска.
И лишь от взмаха нашей легкой кисти
Зависит правильность дальнейшего мазка.
“Горить свіча” чи “Вовкодав”?
“Фоліо” вперто продовжує являти нам чудеса фотошопу на обкладинках своїх книжок. І це при тому, що естетики книжкам ці криворукі витвори не додають. Як і не викликають бажання їх купити.
Рецепт простий: якщо вирізати картинку і загнати її в гугл, то випадає плакат до фільму “Вовкодав”, який задав основний фон.
З іншого плакату прифотошопили жіночий образ.
Але щоб все було не так очевидно, то акторів поміняли. Джесіку Біл я впізнала, а хто цей чувак?
Ну і взагалі доколє “Фоліо” буде так лажати?
Сіднички і мораль
Національна комісія з питань моралі переходить на новий рівень. Тепер вони цензурують дитячі книжки (хоча мені здається, що їм просто хочеться отримати смішну книжку на шару).
Не знаю, що знайдуть цензори у цій невинній книжці, але мені навіть страшно уявити, якби у нас книжка вийшла з такою ж обкладинкою як у Британії, наприклад. Це б точно прирівняли до розповсюдження дитячого порно.
via Roman Konyk
Переплутали
Не можу не процитувати пост Стронговського про прекрасний епік-фейл вітчизняних видавців, які видали біографію одного письменника, а на обкладинку приліпили фотографію іншого (правда, з дуже схожим ім’ям, але це їх аж ніяк не виправдовує). Далі цитую:
У грудні минулого року видавництво «Темпора» видало біографію культового й екранізованого шведського детективіста Стіґа Ларссона (шведською він пишеться Stieg Larsson, це важливо.) Сьогодні мені написав авторитетний перекладач-скандинавіст Левко Грицюк і сказав, що Ларсон – не той.
Справа в тому, що навіть у вікіпедії зазначено, що осіб з майже таким ім’ям і таким самим прізвищем – кілька. Більше того, є такий собі шведський драматург, поет і письменник Стіґ Ларссон (Stig Larsson, вловлюєте різницю?), чий портрет і вліпив темпорівський дизайнер.
Уважнішими треба бути. Всім нам.
За текст і картинку дякую strongowski
“Веселі картинки”
Видавництво “Фоліо” має всі підстави для того, щоб його називали “Веселі картинки”, тому що саме це воно періодично дарує нам на полицях книжних магазинів. Причому я не розумію, чому б не фотошопити менш впізнавані образи? І чому керівництво взагалі узгоджує такі обкладинки, вони що проходять лише через одну людину, яка живе у інформаційному вакуумі?
via ua-bookcovers
