Про медведчуківських хвойд та їхню розбудову

Кожного разу, коли на медведчуківських каналах починає нестися про “політику грабування, яка триває уже 30 років”, про крах України і про те, що “країна не витримає”, у мене складається враження, що плодуни подібних меседжів (в даному випадку Карасьов) під країною мають на увазі Росію, яку роками розбудовували в Україні, а тепер страшно сцяться, шо їхня халабуда розвалиться. Бо коли вони говорять про Україну, як про недодержаву, про крах і слабкість, то праві, бо failed state тут утворюється один – і це проект русні із розбудови з України свого філіалу. Всі ці російські бляді, які працюють в Україні, розуміють, що дві держави у межах одної їм не побудувати (та й не їхня це ціль, бо хазяїн платить за інше) і завалиться, зрештою, хтось один: або Україна, якщо вакуумна Росія з допомогою бабла і робітників-заробітчан тут домінуватиме й так розбудується і витіснить/приглушить справжніх власників цієї землі, або вакуумна Росія лопне як штучна конструкція, яка не матиме з чого підживлятись, оскільки житиме в потужній державі на звичних правах меншини (чого для підтримки/розбудови тут русскої більшості зовсім недостатньо).

Тому коли на “іхніх” інфопотоках ллється про нашу незалежність, як про слабкість, то вони праві. Бо наша незалежність, як і мова й власний державний апарат – це їхня слабкість і слабкість їхньої надбудови. Русскіє говорять насамперед про слабкість себе і своїх конструкцій. Вони розуміють, що незалежна Україна, яка уже сама стає на ноги – це подальша загроза їхній розбудові. Саме тому вони у вигляді “Опозиційної платформи за життя” й стають в опозицію, опозицію до України і за життя Росії.

Русскіє страшно бояться втратити можливість домінувати в Україні, бо тільки повністю оточуючи нас російськомовним і проросійським простором, можна підтримувати хоча б 20-30% проросійськи налаштованого населення і якщо замикати Україну в російському акваріумі не вийде, рибки, які називають себе російськомовними українцями, через пару років зникнуть, як поняття, бо поняття це штучне та існує допоки йому створюють умови, за яких воно може підживлюватись і розростатись.

Нам створюють ілюзію, що русня панує у нас удома і все у неї вдається. Нас розчиняють у їхніх штучностворених картинах України і всіма силами применшують наші сили, акцентуючи винятково на слабкості. Але чомусь ніхто не говорить про те, шо вибірка гостей на каналах Медведчука звужується, народ відпадає. Уявіть, бабахати тонни грошей у російські канали, журналістів, музикантів, а отримувати взамін незалежну Україну, де Онука, Океан Ельзи, ДахаБраха збирають стадіони, а гурт “Кролики” в той час з тріскотом гастролює лиш рідними для себе “іхніми” телеканалами. І зневага українців у відповідь на зневагу до українців лиш зростає. Тому й канали – це тимчасовий останній прихисток, за який вся блядота тримається і з якого смокче натхнення і просто смокче.

Нам слід пам’ятати, що “Остров невезения” про який співали “Кролики” це аж ніяк не Україна, це проект русні, яка тужиться з усіх сил, а не отримує бажаного, тому імітує свою силу, а в перервах між цим безсило борсається в агонії і ненависті, в бажанні отримати заповітне.

Ми часто сумуємо, що Україна якась не така і ніяк не може виповзти в цілісну державу, навіть попри свою важку і довголітню історію, але ми забуваємо, скільки бабла вливають у антиукраїнський проект і скільки блядей працює тут щодня на розбудову Росії у межах України. І навіть маючи такий ресурс, диктуючи свої правила і маючи повністю російськомовний простір (наприклад, під час СРСР, коли українського простору не було ніде роками) вони не змогли нас приглушити. Мені цікаво, чи не бісяться вони там у себе від того, шо ми не здаємось і головне: росіянці, чи ви ше там не потомилися?

А стрім Тані про медведчуківських хвойд, незалежність та імітацію русні своєї влади в Україні туть (є таймкоди):

Автор: Пелещишин Юля

Диво дивне: в університеті нормальні стільці та сцена

“В голові досі не вкладається пара зі сценою та стильними стільцями”. Коли університет піариться через речі, які мають вважатися нормою при вступі, то, здається, він сприймає своїх вступників за низькопробних людей, які кинуться на все, шо красивіше за сарай.

Надавати студентам нормальні приміщення для навчання — це норма. Норма — перераховувати це, розповідаючи про свій універ. Але дивно, коли Факультет журналістики рекламують першочергово через цей фактор.

З іншого боку, хіба КНУКіМ взагалі спадає на думку, коли йдеться про вступ на журналістику?

Люди бувають не тих розмірів, але Оля знайшла вихід!

Раніше і морозиво було смачніше, і українську діти знали краще

Які хуйові українські діти, бо не знають української мови та історії, а взагалі в державі все хуйово і ми нікуди не рухаємось ось уже 30 років як.

Приблизно до таких висновків підвели BBC Україна своєю статтею про 23 тис. дітей, які не склали українську мову та 13% з історії. І коли я побачила ці цифри, то першим ділом подумала, шо ситуація зі ЗНО має бути надзвичайною, шоб про неї заговорили. Але ніт. Бо кількість дітей, які не проходять пороговий (мінімальний) бал з різних предметів: математики, географії, англійської чи української – завжди була і вона ЗАВЖДИ коливається від 6-15%.

Навіть більше, цьогоріч показники лише покращились: у 2018 не склало українську мову 15% (майже 50 тис.), минулого року – 16% (близько 53 тис.), а цьогоріч — 8% (близько 20 тис.). З історії, до речі, так само: минулого року не склало 16%, цього – 13%. З математики цифри взагалі гірші, але шось ніхто нічого не каже: у 2019 – 19%, цьогоріч – 13% (показники легко гугляться, наприклад, з сайту osvita.ua).

Відсотки з мови, до речі, подано у цифрах, шо виходить ефектніше, бо українська мова – наймасовіше ЗНО, яке є обов’язковим і його складають усі, а відповідно, якшо не у відсотках — кількість людей більша. То чому українську витягли зараз, а не згадали математику, результати якої гірші за мовні, чи інші предмети, з яких така ж кількість дітей не проходить?

Можливо, у прив’язці до закону Бужанського і всього мовного двіжу? Навряд. Подумайте, чи заохочує вас цей факт без поданого вгорі контексту й далі захищати мову і розвивати її? Бо ж навіть молоді і народжені в незалежній Україні не можуть вивчити мову. Це шось по типу шустерівських опитувань щодо настрою українців: “ви відчуваєте смуток чи пригнічення?” (і жодної активної емоції, наприклад, злості). Гляньте хоча б на реакцію до посту Яніни Соколової – усі сумують і горюють, держава не така і діти не такі.

Але питання у тому, шо ніхто не говорить про те, що ситуація навпаки покращилась з 16% до 8%. Ніхто не говорить про інші предмети і те, шо всі полюбому скласти не можуть якийсь із предметів. Ніхто не говорить про те, що діти, переїжджаючи з сіл у міста, не переходять на російську і не підлаштовуються під штучні умови. Ніхто не говорить, що ті, хто ріс в російськомовних сім’ях, можуть уже говорити двома мовами, залежно від того, якою мовою говорить співрозмовник. Дітям з російськомовних сімей легше переходити в україномовне середовище і вони уже не є дискримінованими в Україні, якшо їм не так тяжко говорити українською в університетах і в подальшому на роботі.

Нам потрібно і далі підкріпляти дітей в Україні українськими умовами. Зараз усе йде нормально, це лише 30 років проти століть. А загалом, люди, які судять про молодь, самі б у свої 16 не склали такого тесту і близько, бо якшо взяти поголовно усіх старших зараз, скільки б з них змогли? А чи склали б ви і ваші знайомі, сусіди, родичі? А скільки б і близько не знали українську у своєму шкільному віці?

У нас росте нормальна молодь, є проблеми і все могло б йти швидше. Але. Потрібно помічати зміни. Бо хоч звичка медіа подавати сумну і тужливу інформацію – це норма, проте дивно, коли це витягується на рівному місці і тим паче у випадку, якшо ситуація навпаки іде на покращення. Нам не дають бачити позитивні зміни, бо спочатку Медведчук навалює про жахливу недодержаву, а потім ми акцентуємо на тому, шо нічого не змінилось, і уже замість того, шоб глянути на загальну картину і побачити, що порівняно із попередніми поколіннями, молодь краща, затоптуємо їх і сумуємо далі.

Потрібно й далі створювати простір для української молоді, де вони б відчували себе українцями і могли підкріплювали себе. Вірте в себе і в Україну навколо. А так усе буде #невсеремось.

Автор: Пелещишин Юля

Рагулі мандрівні

Коли Бужанський пропихає закон, який, за його словами, проти дискримінації російської, і боїться, що права росіян в Україні утискаються, якось надто вчасно вилазять на поверхню наслідки російської культури в Україні, яка перебувала тут зовсім не як культура національної меншини, а радше як культура, що задавала темп і курс українцям століттями.

І тепер, коли українці сяк-так пробують роздуплитися зі своєю державою, будувати Україну в Україні, звідусюди проростають зернята, які нам закладали культурою і, що важливо, культурою не нашою. Скільки людей, які зараз при владі або ж діють у нашій державі, насправді були вирощені віддалено від української дійсності, на якомусь штучному та не нашому ґрунті. Ви кажете, культура та мова неважливі? Тоді чому через майже 30 років після переходу в окрему державу, Україну досі переслідують пєтушкі та жар-птиці, що більше нагадують про ту, “іхню” культуру? Чому чужа нам культура, яка була примусово втиснута в українські мізки, через покоління відроджується, як щось, спродуковане українцями, а отже істинно українське? Особливо, коли у нас є своя багата історія, свій почерк у цьому світі. Нас жорстоко затирали об асфальт лицем, стираючи при тому нашу ідентичність, а потім малювали наше лице для світу, а для нас малювали світ.

Андрій Федорів, який спільно з художницею Ольгою Селіщевою, власне, й запропонував ці малюнки як візуалізацію проекту “Мандруй Україною” у своєму фейсбуці написав, що Ольга надихалась петриківським розписом та косівської керамікою. Але просто для порівняння залишу вам тут фоточки:

ілюстрація, яку запропонували для проекту

а ось хохлома, “дымковская игрушка” та інші зразки російського оформлення, які більше пасували б для “іхньої” культури

і петриківський розпис та косівська кераміка, якими надихалась художниця

Цей випадок, як ніщо інше, показує, наскільки сильно русскі звикли вкорінювались у нашу свідомість і продавлювати тут свою культуру та мову, а ще те, наскільки наша мова та культура потребують захисту. Бужанський, як і багато його попередників, захищає право всього російського домінувати в Україні, а не просто не бути дискримінованим. Бо для них відсутність можливості повністю обкладати українців в Україні своїм русскім “навозом” (бо навезений) це і є дискримінація. Дискримінація, що полягає в утисканні права русскіх на домінування в чужій країні, а вони хочуть тут почуватись, як вдома, в себе в пєдєрації. Ті умови, які русскіє зараз мають, є достатніми, враховуючи, що живуть вони в Україні, але ж вони розбудовують тут геть не Україну. І шось їх весь час тисне, і шось їх весь час муляє. То, може, пора додому?

 

Глянути повністю стрім від Тані Микитенко можна тут:

 

Автор: Пелещишин Юля

Золотий Хрін 2019

Любі мої! Завтра уже втретє ми вручимо Золотий Хрін за найбільш несамовитий опис сексу / дрочки / прелюдії в сучасній українській літературі, а подекуди навіть просто чогось такого – “жезло Габиної любові, його патериця, булава, його бунчук та пірнач, той чудесний інструмент, який Бог дав людині чоловічої статі, щоб вона шукала собі щастя та проблем, працював у Габи, як швейцарський годинник, хоча іноді радше як ножик“.

Приходьте і збагачуйте своє сексуальне життя через українську літературу!

Рагуль і Рагулиха 2019

🥁🥁

Переможці найголовніших номінацій згідно вашого голосування.

(спойлер – все як і минулого року)

Сторінка 1 з 35412345...102030...Остання »