«Крізь минуле в майбуття»

Так виглядає «Крізь минуле в майбуття», якщо дивитися очима колективу Миколаївського художнього російського драматичного театру.

Драматичного? Драми не бачу, бачу сюр.

Щоб ви зрозуміли концепт, то це вистава до 80-ліття Миколаївської області, в ній показано найпопулярніші пісні кожного десятиліття і також розповідається про визначних особистостей. Очевидно, що автори вважають, що до утворення Миколаївської області там не було геть нічого, тому ж задумали такий фантастичний проект з набором пісень “Арлекино”, “Первым делом самолеты” та іншого калу.

Припустити, яку пісню чи визначну особистість показують на сцені на цьому фото, я побоюся. Вочевидь це косплей білої гарячки.

“Очевидцы свидетельствуют о том, что 50-е годы были расцветом для нашей страны”.

Да-да, селян розпихали по колгоспам, не випускаючи за їх межі, тіки-тіки здох Сталін і закінчились репресії в тих масштабах, шо були, українські школи перевели на російську мову викладання.

Розквіт однозначно!

Арлекіни з траурі на совком.

Страх і відраза у Миколаївській області.

Донбасс. Будущее начинается в прошлом.

Тим часом десь в альтернативному всесвіті моя улюблена художниця про кал випускає книжку-альбом про Донбас.

Фоточок мало, але багатообіцяючі.

Будущее начинается прошлом.

Или не начинается.

Или прошлое становится будущим.

З такою-то командою підтримки як Пономаренко -Левераш і ця зомбокоманда, яку вона зображує у своєму альбомі.

Жаль, що не видно супроводжувального тексту, бо ніщо так не доповнює образи Кобзона, як його маразматичні українофобні вислови про свою “Батьківщину”, яка досить умовна як виявилося.

Подорожуємо книгою далі

Жаба на Узвозі

З усіх мистецтв моє улюблене те, що на Узвозі. От де не працюють стандартні соціальні важелі і шаблони!

Зразу видно, що у жабу художник вклав всю душу на відміну від…

Арт від Добкіної

Тільки після того як я побачила фотозвіт з чергової виставки “мистецтва”, на якій знову відсвічувала Алла Добкіна, я зрозуміла, що Алла просто записалася в арт-куратори і почала просувати в нашій примітивній країні розумне, добре, вічне і, давайте будемо відверті, страхітливе.

З іншого боку, а яким воно може бути, коли митців шукаєш зі свого оточення, того, яке не знає, чим себе зайняти і йде в мистецтво, щоб видати серію робіт про “образ женщины во всех сферах жизни”.

Якщо ви не боїтеся дізнатися, що воно таке, гортайте.

Зразу скажу, це не мистецтво, це дикий звір, що наскакує на тебе, коли ти зовсім до цього не готовий. Наскакує і не залишає шансів вберегтися від травм. Причому страшно навіть не стільки за свою новонабуту, а ту застарілу, яка надихнула художницю на таке.

Зважаючи на те, що на кожній такій виставці головне місце займає зображення самої Алли (яка, вочевидь, твердо вирішила просто-таки втиснутися в аннали мистецького надбання України), то припускаю, що це воно.

 

Ще мистецтва!

“Скучное лицо”©

За останні півроку вже вдруге натрапляю на відкриття виставки, де художник головну ставку робить на своє зображення Алли Добкіної (так, дочка).

Це наводить на роздуми. Як мінімум про те, що Алла Добкіна вирішила, що їй місце в анналах мистецької історії і про те, що є ті люди, які їй ці аннали влаштовують у найширшому розумінні цього слова.

На виході маємо те, що маємо.

Навіть не знаю, яка з цих картин краща, там де на Аллу рясно (але прицільно!) насрала чайка чи там де замерзлий гуманоїд.

Але там, де я бачу привід здивовано підіймати брови, сама модель бачить привід влаштувати виставку і запросити туди подружок, у яких з почуттям прекрасного все теж настільки ж добре.

Тепер кілька слів про художника.

Дмитрий работает в разных стилях, но в большей мере отдает предпочтение гиперреализму. На картинах с поразительной четкостью запечатлена реальная действительность, и кажется, будто это фотографии. В погоне за техникой и детализацией Дмитрий достиг небывалой реалистичности, однако немалое упорство и талант автора делают эти работы чем-то большим, чем просто копией фотографии. В них жизнь, видение художника, эмоции, дыхание и иллюзия мира, в котором мы живем.

Нєчьто большеє, чєм копія фатаграфіі!

Диханіє і іллюзія міра!

Гіпєррєалістічно!

Більше ісхуйства!

Воробей вылетел

“Мне жаль зрителей”, – сказало це ватне диковисько, яке не впустили в Україну.

Жаліти треба було глядачів, якби її пустили.

В гостях у казки

Тільки що я дізналася, що таке справжня казка.

Мені просто скинули лінк на фотографа з таким псевдонімом (чи іменем) і я на півгодини впала в казкову кому, розглядаючи його роботи за останні кілька років.  Вас я пожалію і викладу тут тільки найкраще. Вершки, так би мовити.

Теорія відносності. Коли упоротий лис зовсім не упоротий у порівнянні.

Майстер фотошопу, композиції і позування. Засліплює самим лише костюмом! А баби в панчохах і лакованих чоботях тільки відтіняють талант.

Більше упоротих фото

Ольга Фреймут написала книжку

Останнім часом літературному ринку України не вистачало талантів і Оля Фреймут спішить на допомогу!

Що скажу – навіть цей надзвичайно куций уривок тексту “віддиригенив” мене настільки, що я уже не можу дочекатися на книгу. Ані слова поки що про стиль та зміст (хоча видно, що вони багатообіцяючі), але якщо пунктуація буде такою ж, як у пості, то у тих читачів, що закінчили школу, під кінець прочитання книги буде нервово посмикуватися око. Обидва. І не лише вони.

Про інші визначні зразки літератури, які я збираю на рагу.лях тут – http://ragu.li/?tag=література

Секс, наркотики, рок-н-рол і козаки

Ну і щоб зовсім вас добити.

Відкрила сьогодні для себе сучасного українського художника Леоніда Литвина.

Сльози затуляють екран, навіть написати нічого про це не можу – cекс, наркотики, рок-н-рол і козаки.

Дух Пшонки серед нас

От тільки згадала про мистецтво, як одразу ж повіяло духом Пшонки.

Подарунок на день народження, наприклад.

Страшно уявити, на що готові люди, які таке дарують на день народження.

Сторінка 2 з 1712345...10...Остання »