Ретро: жінка третього тисячоліття
У мене приступ ностальгії. Прочитала тут, що Марина Порошенко стала “жінкою третього тисячоліття” і згадала як відкрила для себе цю премію. Тож, давайте перемотаємо час на 8 років назад і подивимося на тогочасний бомонд. А я поки пошукаю фото цього року.
От я живу у третьому тисячолітті і вважаю, що я жінка третього тисячоліття, а у наших світських левиць з цим набагато складніше: їм обов’язково подавай титул і лише тоді вони будуть спокійно собі існувати.
Як виявилося, жінка третього тисячоліття – це не жінка, яка живе в третьому тисячолітті, а “знакова постать, що гармонійно поєднує успіхи в особистому та професійному житті, є оберегом родини, обіймає високі посади чи має власний бізнес, реалізовує себе творчо, допомагає суспільству і залишається насамперед жінкою, хоч би яким тернистим був її шлях до поставленої мети”. Знаєте хто у нас гармонійно поєднує успіхи блаблабла? Ну цього року це Катя Бужинська, наприклад, ну і Оксана Байрак.
Але! Я чесно думала, що головна ржака саме в тому, що премію дали саме їм, але головна ржака мене очікувала на сайті присвяченому цій нагороді. Пропоную подивитися пару фоточок, щоб взнати, хто ж така жінка третього тисячоліття. Почнемо з групових, а потім заглибимося в деталі (це фото за 2006 – 2008 рр, нові ще не викладені на сайті).
Дивлюся на старі фото і розумію, що доріжка Одеського кінофестивалю була ще нічого так.
Львівський тиждень моди
Порівняно з головним український тижнем моди львівський проходить дуже спокійно, фотозвітів з нього небагато, а дизайнери все-таки хочуть продати те, що шиють, тому особливо не експериментують. Але все одно, посміятися є над чим.
Так, очевидно те, що моду показували у безпосередній близькості до Хеловіну, наклало свій відбиток на політ дизайнерської думки.
Елєктронік, матері твоїй перековінька!
Страшно уявити, що хтось може купити цей костюм божевільної фігуристки, але наш бомонд непередбачуваний.
Ukrainian Fashion Week SS 2017: part 2
ЗаЯ тут читала світські хроніки і наштовхнулася на одне формулювання про те, що “день получился нассыщенным”.
О! Так он воно що. Там просто було “нассыщенно”. А, ну тоді все зрозуміло.
Два казкові принца знайшли одне одного.
Блискучий вихід.
Два кольори мої два кольори…
Обидва – то журба.
Ukrainian Fashion Week SS 2017: part 1
Скажу чесно, розглядаючи фото з тижня української моди, місцями я волала. Причому ультразвуком. Тож прошу вибачення у своїх сусідів і у ваших, бо не впевнена чи зможете стриматися ви.
Перша порція відбірних модників останнього сезону мод, місця, яке цього тижня перетягнуло на себе всіх міських божевільних.
Коли вдягаєш на фешнвік все найкраще і намагаєшся все це одночасно продемонструвати.
До речі, якщо що, то з таким луком ви легко пройдете фейсконтроль у циганський табор.
Вічне сяйво чистого розуму – коли в одязі блиску більше ніж к твоїх очах.
Якби у Мері Попінс і Д’Артаньяна народилася позашлюбна дитина-трансгендер, яку змусили б одягатися на Даринку, то вона виглядала б десь так.
Шопопало
Продовжуючи тему “міс”.
За тиждень у Києві пройде фінал конкурсу “Міс XXL”. Ні, і не сподівайтеся XXL – це просто назва журналу, а не характеристика параметрів конкурсанток, я вже знаю, я бачила відбір кандидатки на титул від Львова.
Якщо стисло, то конкурс треба було називати “Міс Шопопало”, якщо хочеться розгорнутіше, то гортайте фоточки туди сюди.
Шопопало в чому попало.
“Підозрюю, що дівчата показували чиюсь колекцію,” – написала я і все-таки не полінувалася полізти подивитися чию. І це тема для окремого посту, але я дизайнерку в чомусь навіть розумію, кожен з конкурентками бореться по-своєму, ця спотворює одягом.
Я розумію, що подібні баби в павиних костюмах – це матеріалізація чийогось прагнення до прекрасного, але чого я збагнути не могу, так це, що там в голові відбувається, що тяга до прекрасного виливається у таку візуалізацію.
Дякую хоч пір’я не з дупи.
Хоча ні, не дякую, якби було з дупи, то гармонійності в образах цих почвар було б більше.
Міс Україна
Днями в Києві пройшло свято краси “Міс Україна”.
Традиційно головна краса була не на сцені.
Це жюрі і тут виникає логичне питання: “Що ці люди можуть знати про красу?”
Вершини Гімалаїв не йдуть ні в яке порівняння з вершинами українських світських левиць.
Нещодавно читала в новинах, що Майкл Джексон, виявляється, живий. Мушу вас розчарувати – це не Майкл Джексон. Це пластична хірургія і невтримність української “еліти” в цьому напрямку.
ОМКФ 2016: Закриття
Колір доріжки на ОМКФ – єдине, що видавало те, що це була червона доріжка, а так скидалося на те, ніби це виставка досягнень сільського господарства – голови колгоспів зібралися, щоб показати по-перше, розмах своїх гаманців, по-друге, свою невтримну несамовитість у стилі, по-третє те, що наша земля непогано годує (іноді аж занадто).
Думка про “Та шо ж це таке! Пороблено їм чи шо?” мене не відпускала. Наступного року пропоную організаторам разом з квитками роздавати бажаючим пройти червоною доріжкою бодай хоч якусь інструкцію, бо цього року навіть дрес-коду, здається, ніякого не було, ви це побачите з фоточок.
Зараз буде низька і висока поезія. Низька від мене.
Рюші
Кольору хрюші.
Висока від Ліни Костенко про весь чей червонодоріжковий рух:
Так хочеться якоїсь етики.
Пера, і пензля, і струни.
Якоїсь дивної поетики
в шляхетських німбах сивини.
Натомість маєм бздуру модню,
амбіцій вистріпаний рюш.
І чорний викид сірководню
з отруєних століттям душ.
Навіть курей-гриль запросили на закриття ОМКФ, а тебе, юзернейм, ні. От ти і казишся!
ОМКФ 2016: атака триває
Ви ж не думали, що я закінчила катувати вас фоточками з червоної доріжки ОМКФ?
Почну з цитати однієї з читачок рагулів Ірини Касьянової:
“72 чиновницы, 23 депутатские жены, 15 it-girl, 20 дочек бизнесменов, 37 содержанок у папиков, 8 начальниц жэков, 57 валютных проституток, 45 просто блядей из Аркадии, 0 киноактрис, 0 продюсеров, 0 режиссеров – перед вами численный состав прошедших по красной ковровой дорожке на церемонии открытия одесского кинофестиваля!“
Дні Макдональдса на Одеському кінофестивалі.
Ой!
Мені здається після цієї червоної доріжки ми можемо робити свою локалізовану версію Pokemon Go. Ходиш по світським подіям і відловлюєш надто відверто виставлених напоказ “покемонів”.
OMКФ 2016 – Oh my God!
Нарешті знайшла час сісти і повивчати публіку на червоній доріжці ОМКФ.
Перше враження таке – справжній переворот минулої п’ятниці стався не у Туреччині. Ось де приховалася міжнародна загроза здоровому глузду та світовій психічній врівноваженості.
Деякі гості неприховано несли свій стиль в маси. Максимально неприховано. Відкрито таким же чином, як і рот фігурантки.
Часом червона доріжка скидалася на випускний у школі дівчат із затримками у розвитку. З затримками тому що вік у дівчат такий, що який вже тут випускний.
Я і бал по-одеськи
Якщо ви не знаєте як виглядає “торжество величия и красоты” (так, це цитата), то зараз я вам покажу, але одразу попрошу тих, хто з Одеси та тих, у кого слабка нервова система, відійти від екранів.
Отже, в Одесі стався черговий бал. Ну у кожного свої фетиші, у організаторів цього дійства, наприклад, просто потяг якийсь збирати потенційних доярок і ліпити з них аристократію. Виходить ефектно.
І жаба риба, бо в воді сидить.
За тим же принципом і баби, що прийшли на бал, зразу стали елітою. Ну виключно в своїх головах, але все ж.
Чомусь одразу в голові виникає образ докторської ковбаси в перетяжечках, хоча я до цього ще ніколи не бачила, щоб ковбасу прикрашали стразами.
